Skip to Content

Фастівецька сільська рада

 

Село Фастівець

Фастівець – село, центр сільської ради.

Розташоване за 10 км від районного центру м.Фастів.

Найближча залізнична станція – м.Фастів за 10 км.

Вздовж села автотраса Київ-Фастів.

Площа населеного пункту 314 га.

Населення 1022 чол.

Кількість дворів - 513.

День села – 14 серпня на свято Першого Спасу, або як його називають у народі – Маковія

(Рішення виконкому № 7/2 від 08.07.2009 року про відзначення для сіл Фастівецької сільської ради)

СИМВОЛІКА

Герб

Заокруглений щит герба розділений на дві частини. У верхній на синьому тлі, - голова вола золотого кольору. В нижній частині, зелений, – зображення трьох снопів пшениці жовтого кольору. Герб виписаний в декоративний картуш, увінчаний золотою тризубчатою сільською короною. Зелене напівкругле поле – курган Переп'ят, який безпосередньо знаходиться поблизу села і є пам'яткою скіфської доби на Переп'ятовому полі. Голова вола і снопи пшениці символізують основну господарську діяльність селян.

Золота корона на картуші (античний вінець з колосся, символ богині родючості Деметри) вказуе на статут села.

Прапор

Тло прапора складається з квадратного дводільного полотнища. У першій третині на синьому тлі зображення церкви, як символу православ'я, споконвічних християнських традицій та християнської моралі. У другій частині, зеленій, – зображення трьох снопів пшениці жовтого кольору, які символізують основну господарську діяльність селян.

На тереторії Фастівецької сільської ради розташовані 4 кургани і 3 поселення, які знаходяться під охороною держави. Взагалі на Переп'ятовому полі між селами Фастівець і Мар'нівка нараховується 7 курганів, найславніші з них Переп'ят і Перепя'тиха. Курган Переп'ят знаходиться біля с.Фастівець. Це пам'ятка археології ІІІ - І тис. до н.е. Ще до князювання Кия і Щека жив у Києві князь Переп'ят. Неспокійно було тоді в місті. Печеніги хазари здійснювали жорстокі набіги, руйнували край, забирали людей у неволю. Вийшов князь Переп'ят із дружиною воювати з хазарами. Довго ходив він по східних степах, довго чекали його повернення в Київ: рік два три минуло. І ось нарешті повертався він із перемогою до рідного міста. Насувався вечір. Князь наказав своєму війську розташуватися табором, відпочити, щоб вранці з новими силами вступити переможцям в рідне місто.

А сторожові доповіли княгині Переп'ятисі, що неподалік Києва розташувалось невідоме військо. Тоді князівна зібрала нову рать і за 60 км від Києва зустрілася в темряві із невідомим військом. Жорстоким і довгим був той бій. Тільки на третій день виявилося, що то було військо князя Переп'ята. Серед вбитих було знайдено і самого князя. Гірко плакала княгиня. І наказала вона поховати Переп'ята разом з колісницею, кіньми на місці кривавої бійні. А потім викопати глибоку могилу і засипати її, вірну дружину Переп'ята, живцем разом із колісницею та прислугою. Так і було зроблено.

І виросли два кургани: один під Фастівцем, другий – біля Мар'янівки. І назвали їх Переп'ят і Переп'ятиха.

В 1846 році на кургані велися розкопки архіологчною комісіею, яку очолював професор Київського університету М.Д.Іванишев. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв Т.Г.Шевченка був штатним художником ціеї комісії. Жили члени комісії на квартирі у селян в с.Фастівець. Під час перебудови на Фастівщині Т.Г.Шевченко виконав багато малюнків, збирав і записував пісні, цікавився историчним минулим Фастівщини. Багато цього було використано поетом у його творах «Чернець», «Іржавець», «Лілея» та ін. В1955 році в с.Фастівець встановлено пам'ятник Т.Г.Шевченку в парку, який також носить ім'я поета. В 1999 році пам'ятник замінено на новий (архітектор А.А.Древецький). В 1987р. на місці розкопок кургану встановлено пам'ятний знак, благоустроєно територію. Речі, знайдені при розкопках, знаходяться в Київському національному університеті ім.Т.Г.Шевченка.

В середині 17 століття рятуючись від панського гніву і солдатчани в широкій долині серед мальовничих озер розташувалось поселення кріпосних селян-втікачів. Селяни, приховуючи свої справжні прізвища, таемно займалися сільським господарством і ремеслом. Так Тригубенки присвоїли собі прізвище через розсічену губу. Ночниками були прозвані ті, хто спорудив хлів за одну ніч. З’явились у нас Демиденки і Гаврильченки, Дорошенки та Конончуки.

Поступово поселення переросло в село. Зводились білостінні хати з солом’яними стріхами, маленькими віконцями. Уздовж вулиць та провулків викопувались глибокі рови.

За огорожі слугували високі зарості повію. Це село, що розташувалось за 7 кілометрів від Фастова та було його побратимом або меншим братом, тому і назву отримало Фастівець.

З Фастівцем пов’язані імена Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Семена Палія. Невдовзі кріпосне право прийшло й сюди. Польські магнати чіплялися за родючу українську землю, заганяли селян у ярмо. Довірений графа Браницького, Фастівецький поміщик, мав широкі поля і луки, а в селі – палаци, управу, господарські будівлі, токи для зерна, найбільший ставок (Панський). Для охорони своєї садиби поміщик привіз із Польщі шляхтичів. Вони оселились тут, і дотепер живуть у Фастівці: Стахівські, ліпські, Каленські, Долінські.

Народне повстання (Коліїївщина) 1768 року не залишило в спокої Фастівец. Гайдамаки вбивали поміщиків, шляху. Фастівецький поміщик втік до Киева. Козацькі полки вступили в село, запаслись провіантом і, переконавшись, що немае євреїв та ляхів, пішли далі. Місцевий поміщик вще не міг далі вести господарство. Цим скористався його помічник Куліцький, присвовоївши собі панське майно. Господарство поступово занепало. Згодом земля перейшла в державну власність. Село стало вважатися, а селяни – вільними.

В 1823 році на звернення селян в Фастівец був присланий інженер землевпорядник Михайло Вікентійович Милковський. Були складені списки селян, накреслено план доріг, місця для випасу тварин, передбачено насипання греблі, розташування кладовища, на якому в 1940 році був похований Милковський, який помер від тифу в 45-річному віці.

Пам’ятає Фастівець і грудень 1825 року. Тут перебували декабристи з військом Сергія Муравйова-Апостола та Бестужева-Рюміна. Після жорстоких боїв їх обох було заарештовано.

Спливали роки. Село розбудовувало ся, розширювалася головна вулиця, яка простяглася через усе село вздовж шляху Фастів-Київ. Всі вулиці називалися прізвищами господарів, що їх заснували: Шиндерівщина (Шиндерівські), Долинщина (Долинські), Ронзівщина (Ронзи), Марківщина (Марченки). Було три стави, насипали греблі. Над ставком височіла Чухрова гора. Трепетно оберігали селяни дві пірамідальні тополі та осокор – пам’ятки часів Богдана Хмельницького. У кінці села було впорядковано велике кладовище, розділене навпіл – православне і католицьке. Ще й зараз стоїть на кладовищі пам’ятник з каменя у вигляді обрубаного дерева заможному селянину С.Т. Стахівському.

В 1887 році в Фастовці земською управою було відкрито школу. Шкільного приміщення не було, тому шкільні заняття проводились в будинках селян, по черзі. Перший учитель мав прізвище Монета.

З 1890-1906 роки в школі працював учителем Скульський Семен Іванович, потім 1906-1914 роки – Шевченко Костянтин Назарович.

У 1915 році збудовано в селі перше приміщення школи. Потім після Великої Вітчизняної війни побудовано другий корпус. Нове приміщення школи збудоване у 1987 році під керівництвом директора Гузиченка Івана Олексійовича за рахунок коштів місцевого колгоспу «Заповіт Ілліча», головою якого був Зеленько Іван Дмитрович.

У 1910 році розпочато будівництво церкви за кошти старости І.Г. Стахівського, прихожан та держави. Високі куполи церкви з великими позолоченими хрестами було видно здалеку. Мелодійні дзвони кликали до себе все село. Розкішне оздоблення всередині церкви магічно діяло на прихожан.

Та прийшли інші часи. В п'ятдесятих роках двадцятого століття всі цінності було вивезено з храму, а приміщення зруйновано бульдозерами.

Зараз в селі на бувшому церковиці будується каплиця, зроблено проект будівництва нової церкви. Ініціатором цієї справи є Тригуб Іван Антонович.

В 1930 році в селі створено колгосп «13-річчя Жовтня», головою якого став Андрій Саф'янов. В 1931 році створюється ще два колгоспи: імені Ворошилова та «МЮД», головою останнього був Павло Мусійович Бойко.

1932-1933 роки - найтрагічніша сторінка історії села. Страшний голодомор забрав життя майже кожного другого жителя села. Померлих від голодної смерті звозили підводою до кладовища і ховали в спільній могилі. Зараз на могилі жертв голодомору сільський митець Володимир Іванович Яцишин створив пам’ятник, на якому зображено політ білого лелеки, що символізує політ душ померлих до небесного світу.

Велика Вітчизняна війн (1941-1945рр.) залишила важкі сліди на фастівецькій землі. При визволенні від німецьких окупантів на території села точилися кровопролитні бої. Більша половина села була зруйнована. При звільненні с. Фастівець загинуло 376 бійців, синів різних національностей, 86 мирних жителів. До рідного села не повернулось 135 наших односельчан. Серед них Герой Радянського Союзу Олександр Іванович Тхоржевський, який одним з перших перейшов кордон Прусії під Кенігсбергом. після визволення села 6 листопада 1943 року розпочалося його відродження.

В 1950 році три колгоспи об'єдналися в один – «Заповіт Ілліча».

В 1993 році колгосп реформовано в КСП агрофірму «Надія», а в 2000р. агрофірма «Надія» реформовано в ПСП «Фастівецьке».

Зараз в селі працюють будинок культури, бібліотека, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий дошкільний заклад «Барвінок», медична амбулаторія сімейної практики та медицини, поштове відділення, заклади торгівлі.

ІСТОРІЯ КУРГАНУ ПЕРЕП'ЯТ ТА ПЕРЕБУВАННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА У ФАСТІВЦІ

На території Фастівецької сільської ради розташовані 4 кургани і 3 поселення, які знаходяться під охороною держави. Взагалі на Переп'ятовому полі між селами Фастівець і Мар'янівка нараховується 7 курганів, найславніші з них Переп'ят (Перепетов) і Переп'ятиха (Перепетовка). Курган Переп'ят знаходиться біля с.Фастівець. Це пам'ятка археології ІІІ-І тис. до н.е.

Ще до князювання Кия і Щека жив поблизу міста Києва князь Переп'ят. Неспокійне було тоді життя. Печеніги, хазари здійснювали жорстокі набіги, руйнували край, забирали людей у неволю.

Зібрався князь Переп'ят із дружиною в похід воювати з хазарами. наказав своїй жоні княгині чекати його з перемогою. Але якщо трапиться біда, і він не повернеться, поляже в битві з ворогом, то тоді прийдеться княгині збирати дружину і ставати на захист свого народу.

Довго ходив Переп'ят по східних степах, довго чекали його повернення: рік, два, три минуло. І ось нарешті повертався він із перемогою до рідної домівки. Насувався вечір. Князь наказав стомленому походом війську зупинитися, відпочити, щоб вранці з новими силами вступити переможцями в рідне місто. Вони розташувалися табором, розпалили вогнища, готуючи вечерю.

А сторожові доповіли княгині Переп'ятисі, що неподалік їхнього міста розташувалось невідоме військо. Тоді. князівна, пам'ятаючи наказ чоловіка, зібрала нову рать і вирушила на битву.

Невдовзі зустрілася в темряві із невідомим напівсонним військом. Жорстоким і кривавим був той бій. Тільки коли розвиднілося і розсіявся туман, з'ясувалося, що то було військо князя Переп'ята. Серед вбитих було знайдено і тіло самого князя. Гірко плакала княгиня. І наказала вона поховати князя Переп'ята разом з колісницею, кіньми на місці кривавої бійні. А потім викопати глибоку могилу і засипати її, вірну жону Переп'ята, живцем разом із колісницею та прислугою. Так і було зроблено.

І виросли два кургани: один під Фастівцем, другий – біля Мар'янівки. І назвали їх Переп'ят та Переп'ятиха.

В 1843 році була створена Київська археологічна комісія (Тимчасова комісія для розбору стародавніх актів), один із засновників та головним діячем якої був М.Д. Іванишев. За дорученням цієї комісії та на її кошти влітку 1845 року професором Київського університету М.Д. Іванишев було розкопано курган Переп'ятиха (Перепетовка). Ці розкопки поклали початок польовим дослідженням старожитностей скіфської культури на території українського лісостепу.

Після закінчення курсу навчання в Петербурзькій академії мистецтв Т.Г. Шевченку було присвоєно звання «некласного художника» (22 березня 1845 р.) і за його проханням дозволено поїздку на Україну для художніх занять. 25 березня поету було видано відповідний квиток, а в кінці місяця Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва.

Це було друге перебування Т.Г. Шевченка на Україні, яке тривало два роки. це був період його активної творчої і громадсько-політичної діяльності.

У цей час поет зустрічався з професором М.О. Максимовичем і подарував йому окреме видання поеми «Тризна» (1844р.) з написом: «Михайлові Максимовичу од Т. Шевченка». Завдяки рекомендації Т.Г. Шевченку зробити малюнки історичних пам'яток у Чернігівській і Полтавській губерніях.

Наприкінці листопада 1845 року Шевченко представив Київській археографічній комісії малюнки історичних пам'яток Чернігівщини і Полтавщини. Праця художника була належним чином оцінена. В журналі комісії від 10 грудня 1845 року містився запис про зарахування Т.Г. Шевченка її співробітником: «1845 года декабря 10-го дня, Временная комиссия для разбора древних актов, в присутствии свом, рассуждая о средствах к успішному ходу занятий и находя необходимым сделать для этого изменения в своем составе, полагает:

1. Всепокрнейше просить г. киевского военного, подольского и волынского генерал-губернатора о приглашении… художника академии тараса Шевченка в звании сотрудника комисии для снимков с предметних памятников». Шевченку встановили щорічне «жалування» в розмірі 150 карбованців, на ньому містилася резолюція: «Согласен. Д.Г. Бибиков».

Т.Г. Шевченко прийняв запрошення Київської археологічної комісії. «По випуске из Академии, – писав Шевченко, – определился в Киевскую Археографическую комиссию по части рисования и собирания народных преданий, сказок, песен в южноруских губерниях».

В червні-серпні 1846 році Т.Г. Шевченко брав участь в другій археологічній експедиції, що вела розкопки на кургані Переп'ят, був штатним художником. Як і в минулому році, експедицію очолював професор М.Д. Іванишев, якого Максимович жартома називав «генералом від археології». Члени комісії працювали на розкопках Переп'ята, а жили на квартирах у селян в с. Фастівець. Т.Г. Шевченко жив на квартирі у Ліпських, спочатку у Флора, а потім у його сина Мартина.

Зі спогадів місцевого жителя Людвіга Олександровича Мілковського відомо, «для проведення робіт по розкопці курганів залучалось місцеве населення, дорослі і підлітки за невелику плату. Серед них був мій дід Франц Михайлович Мілковський. Дорослі чоловіки і жінки вели розкопку, підлітки виносили землю в торбах на сторони».

Шевченко замовлював могилу до розкопок і після них, замовлював знайдені тут речі, типи селян того часу, окремі побутові сцени. Також записав народні пісні: «Ой пише, пише нам імператор до князя Котляренка», «Під городом, під Солідоном».

В альбомі поета, що зберігається в Київському музеї Т.Г. Шевченка; є малюнки-портрети копачів, виконані олівцем. Рукою Шевченка позначено: «На Переп'яті – 1846 – іюня». А поряд пісні про Семена Палія з позначенням: «Від Мартина Лібського, іюля 15, у Хвастівці». Відомо зроблених олівцем 12 начерків та зарисовок. Найпоказовіші з них: «Могила Переп'ят», «Пейзаж».

Під час перебування на Фастівщині Т.Г. Шевченко виконав багато малюнків, збирав і записував пісні, цікавився історичним минулим. Особливо часто він у своїх творах звертався до образу фастівського полковника Семена Палія. Багато з цього всього було використано поетом у його творах «Чернець», «Іржавець», «Лілея» та ін.. Вже будучи на засланні Т.Шевченко написав ряд поезій («Чернець», «Швачка»), в яких використав народні легенди, записані у Фастівці. Для написання вірша «Швачка» Шевченко використав легенди і пісню про швачку, почуті і записані на Фастівщині.

Речі, знайдені при розкопках Переп'яту, знаходяться в Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка.

В пам'ять про перебування кобзаря у Фастівці жителі села заклали парк його імені, де в 1955 році встановлено пам’ятник Т.Г. Шевченку. Його ім'ям назвали будинок культури, вулицю в селі. В 1999 році пам'ятник замінено на новий (архітектор А.А. Древецький), на якому зображено поета в 32-річному віці, коли він перебував у Фастівці.

В 1987 р. на місці розкопок кургану встановлено пам’ятний знак, благоустроєно територію. В 1999 р. було встановлено пам’ятний знак про участь Т.Г. Шевченка в розкопках Переп'яту товариством «Малахіт» (Андрій Андрійович Дігтяр). Але з часом він зруйнувався. Сьогодні завдяки сприянню депутата облради Рсипенка Ігора ми відкриваємо новий пам’ятний знак. Хочеться висловити вдячність працівникам місцевого господарства, в особі депутата облради Бойка В.О. голови ТОВ СП «Фастівське» ім. Зеленька Гаркавенко М.І., працівникам сільської ради, які займаються благоустроєм території.

Курган Переп'ят неодноразово ставав пристанищем для борців за незалежність, пов’язані з іменами Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Семена Палія. Переховувались повстанці гайдамаки.

В роки ВВ війни в листопаді 1943 року йшли криваві бої на даній височині. Не один раз вона переходила з рук в руки. Все поле було встелено трупами людей. Частину з них ховали в братській могилі в с. Фастівець, а частину прямо на полі бою.

В 1995 році було знайдено останки воїнів, а також 21 медальйон. 2 з них могли прочитати: Жура Василь Михайлович із Сумської області та Ашура А.С. Таджицька РСР. 14 квітня 1995 року було пере захоронення в братську могилу.

Працелюбні люди наших сіл продовжують кращі традиції своїх прадідів, записують у легендарний літопис рідного краю нові сторінки, аби наступні покоління знали, шанували, вивчали і пам’ятали славну історію Фастівецької землі.

Село Клехівка

Клехівка – село підпорядковане Фастівецькій сільській раді.

Розташоване за 2.5 км від с.Фастівець.

Площа населеного пункту – 108.6 га.

Населення – 309 чоловік.

Кількість дворів – 230.

День села – 14 серпня.

Про історію села Клехівка дізнаємося із розповідей старожилів. На початку вісімнадцятого століття із села Мар'янівки переселився в мальовниче місце на родючі землі із своєю сім'єю селянин Клех і став вести своє господарство. Поступово поряд з ним почали поселятися й господарювати й інші люди. Поселенці почали називати себе клехами. Найбільше переселення відбулося приблизно 250 років назад із перенаселеного жителями Обухова. Переїхавши на нове місце проживання, люди почали будувати хати та господарські будівлі, обробляли землю, розводити худобу. Підтвердженням цього є багато спільних прізвищ теперішніх жителів села і міста Обухова. Утворилося невелике село – Клехівка.

За свою історію село пережило багато важких і радісних часів.

Духовне відродження села почалося із будівництва храму – церкви Святого Михаїла Архистратига в 1999 році, на відкриття якої на запрошення громади приїжджав митрополит Київський Філарет.

Побудовано пам’ятник голодомору і сталінських репресій в пам'ять про страшні роки голодомору 1931-1932 років, коли загинув кожний другий житель села.

В селі функціонують фельдшерський пункт, торгові установи.

Село Гвардійське

Розташоване за 3 км від с.Фастівець.

Площа населеного пункту – 32.3 га.

Населення – 187 чоловік.

Кількість дворів – 88.

День села – 14 серпня.

В 1931 році на базі господарства розкуркуленого Кельвіча було створено підсобне військово-відгодівельне господарство Червоногвардієць. Під час визволення від німецьких окупантів в листопаді 1943 року воно було повністю зруйноване. Зараз це місце називають Кельвічів садок.

Рештки господарства і працюючих в ньому людей переселились у вцілілі військові бліндажі на місці теперішнього села. Починають будуватися нові господарські будівлі, житло для працюючих. Згодом господарство стає відділком Триліського спиртзаводу. В основному тут відгодовують молодняк великої рогатої худоби. Поступово наймані робітники, в основному із західних областей України, поселяються на постійне місце проживання, перевозять свої сім'ї , створюють нові.

В 1958 році Червоногвардієць стає третім відділком Навчально-дослідного господарства «Великоснітинське» Української сільськогосподарської академії. Будуються нові господарські двори, двоповерхові будинки для працюючих, проводиться благоустрій території. Для дошкільнят – побудовано і відкрито дитсадок, а старші діти ходять в школу в с.Фастівець. За вирощуванням високих врожаїв багато працюючих господарств в 70-х років минулого століття нагороджені трудовими орденами і медалями.

В грудні 1987 році набуває статусу села Гвардійське.

В селі функціонують фельдшерський пункт, торгові установи.