Skip to Content

Кожанська сільська рада

 

ІСТОРІЯ КОЖАНКИ

В межах Київської лісової, слабо хвилястої рівнини, яка входить до складу правобережної Придніпровської підвищеної рівнини, на відстані 86 км від Києва, на південному заході Фастівського району, по обидва боки р.Кам'янка розкинулось смт. Кожанка.

Клімат – помірно континентальний з відносно м'якою зимою та теплим літом. Переважають вітри західного та північно-західного напрямку.

Перше поселення на березі р.Кам'янки в лісовій гущавині з'явилось в середині ХІV ст. Поселенці спочатку займались риболовством, мисливством, скотарством, а пізніше – хліборобством. На першому місці стояло шкіряне (кожевне) ремесло, звідси і назва села – Кожанка.

Перші спогади про Кожанку як передмістя Триліс згадується у Л.Похилевича «Сказание о поселенческих местах Киевской губернии» (ст.506) та В.Б.Антоновича «Археологічна карта Київської губернії».

Київський князь Володимир Ольгердович грамотою, виданою у 1390 році, стверджував право володіння Трилісами з Кожанкою за князем Юрієм Половцем-Рожинським зі Сквири.

За Люблінською Унією у 1569р. Польща і Литва об'єдналися в єдину державу – Річ Посполиту. Під владою Польщі Україна перебувала з 1569 по 1793 рік.

У 1593 році польський король Сігізмунд ІІІ передав містечко Триліси разом з Кожанкою та навколишніми селами у володіння В.Червинському, а в 1626р. – той же Сігізмунд дарував Триліси з Кожанкою ротмістрові польського війська А.Строчі за участь у придушенні повстання селян 1625 року.

З історичних документів за 1629 рік дізнаємось, що в кожанці було 43 хати, належало село старості Карбановському. У цих джерелах згадується про с.Зубарі на правому березі, що належало адвокату Валеріану Зубову, звідки можливо, походження назви. А ще ця місцевість була заросла кущами, дубовими гаями, де водились зубри – інша версія назви.

1664 рік у Кожанці 56 дворів, Кожанка як подарунок від польського короля переходить шляхтичу Заславському.

У 1688 році у Кожанці уже 106 дворів, з них: 16 – чумацьких, 12 – козацьких, населення переважно православне.

На початку 17 століття селяни збудували церкву, яка як пам'ятник архітектури ХVII ст. прикрашає селище і сьогодні. Покровська церква-дерев'яний православний храм. Дуже колоритна споруда та цінна пам'ятка – справжній зразок народної архітектури, один з найстарших храмів на Фастівщині.

Церква розташована в Кожанці була збудована в 1758 році. Згідно з переказами кошти на будівництво дали гайдамаки.

Церква стоїть на кам'яному фундаменті. Має три куполи. Пізніше храм був розширений за рахунок невисоких прибудов з півдня та півночі, а з заходу – тамбуром. Зруби перекриті восьмигранними куполами без барабану, що робить силует будівлі дещо приземленим.

Нахилені в середину (а подекуди і врізнобіч) стіни, криволінійні обриси, деяка приземкуватість надають храмові привабливої архаїчності, таким чином він виглядає мальовничо і гармонійно, на всі понад 250 років. Чеканка по блясі, якою покрито церкву, трішечки згладжує дисонанс «дерево-метал».

Надзвичайність композиції будівлі дозволяє її віднести до цікавих пам'яток дерев'яної архітектури Правобережної України.

Гайдамацький визвольний рух охопив Фастівщину, тут діяли загони відомого ватажка Швачки. В цей період згоріла церква. Серед селян Кожанки гайдамаки знаходили підтримку, допомогу і поповнення своїх рядів.

За переказами, у 1768 році Максим Залізняк Чорним шляхом проходив через Кожанку і коли селяни звернулись до нього, то він насипав шапку срібла-золота на відбудову церкви.

Після придушення гайдамацького руху власником Кожанки і Зубарів у 1775 році став граф Владислав Браницький. Браницькі – польські магнати, графи мали величезні маєтності в Польщі, на Україні та Білорусії.

Владислав Браницький, заволодівши землями, зрозумівши необхідність переробної промисловості, починає будувати заводи. Спочатку винокуренний у Трилісах, а пізніше у 1859р. цукрозавод у Кожанці, будівництво якого коштувало 345666 крб. Спочатку цукрозавод виробляв сироп, який купці, сплачували 3 крб. 90 коп. за пуд, вивозили за кордон.

У 1866 р. цукрозавод виготовляв уже 25560 берковців цукру, платив у державу 3067 крб. акцизу. З десятин землі в Кожанці і Зубарях Браницькі 593 десятин віддавали в оренду селянам.

Олександра Браницька, мати Владислава, дбала про освіту, заповідала кошти на будівництво шкіл. У 1887 році у Кожанці було збудовано однокласне міністерське училище для селянських дітей, директором якого 30 років був П.Славочевський.

У 1895 році від ст.Кожанка до цукрозаводу було збудовано 2 км залізничної колії.

З 1900 року Кожанка перейшла до рук вдови М.Є.Браницької.

Кожанка неодноразово потрапляла під реформи. У 1864 році Кожанка стала однією волостю Васильківського повіту Київської губернії. До волості входило 6 сіл і один хутір: Кожанка, Зубарі, Триліси, Королівка, Пилипівка, Кошляки і хутір Єлізабетка.

В Кожанці було 167 дворів, проживало: православних – 1068, католиків – 63, євреїв – 17.

З приїздом на Кожанський цукрозавод спеціалістів з Франції та Німеччини у Кожанці з'являються протестанти: бабтисти та мальованці. З 1885 року в Зубарях діє баптистська община.

1900 рік. На території Кожанки розміщені цукрозавод з економією на Софіївці, директором якого з 1901р. був П.Скварчевський, пошта, залізнична станція, лікарня, школа, водяний млин, вітряк, пересильна, декілька десятків кустарних майстерень.

Звістку про Жовтневий переворот 1917р. приніс матрос Балтики Галаджій.

У 1918р. у Кожанці створено волосний ревком. Кожанчани були активними учасниками війни, часто по різні боки барикад. Радянською владою проведена нова адміністративно-територіальна реформа. У 1923 році Кожанська волость стала районним центром. Кожанський район налічував 18 сіл, входив до Білоцерківської округи, проіснував 6 років.

Нова економічна політика сприяла розквіту Кожанки. В роки НЕПу працював цукрозавод (директор Королевич Петро Деметійович), радгоспи (Софіївка і Новоселиця), лісозавод, водяний млин, 2 олійниці, 7 кузень, 7 крамниць, кредитове товариство, тартак, каретну Браницьких переобладнано в кінотеатр. З 1923 року школа стала трудовою семирічною, при заводі діяв фабзавуч.

Активно розвивалась культура: діяла бібліотека, 2 оркестри духових та народних інструментів.

У 1924р. голова райвиконкому А.Рябоконь організовує футбольну команду, популярним було ковзанярство, лиж, гра в кеглі, городки, піднімання тягарів.

1926р. з'явився в селі перший трактор «Запорожець».

1928р. утворено товариство СОЗ.

Зміни в адміністративно-територіальному поділі відбулись у 1929 році. З вересня 1929 Кожанка і Зубарі відійшли до Фастівського району Київської області. Колективізація яка проводилась по всій Україні, проходила насильницькими методами і в Кожанці. Одних розкуркулювали і висилали до Сибіру та Хабаровська, інших заганяли в колгосп.

У 1929р. на землях Кожанки створили колгосп ім. Леніна, очолив його демобілізований червоноармієць Іван Профатило. У Зубарях в 1930 році створили колгосп ім.Кірова, очолив його Яхнівський Михайло Іванович (головував 1930-1941 та 1943-1953 рр.). Найдовше головував у Кожанці Іщенко Оникій Васильович (1931-1941, 1944-1958 рр.) З 1921 по 1937р. розмістився на базі маєтків графині Браницької радгосп, до якого входило 4 відділки: Софіївка, Новоселиця, Мало-Половецьке відійшли до колгоспів своїх сіл.

Знаковим в історії села є те, що у 1934 році Кожанська семирічка була перетворена в одну з перших в районі десятирічок, очолив її Клименко М.П., батько відомої поетеси Лесі Клименко.

Не зважаючи на економічний потенціал НЕПу, колективізації, міцність цукрозаводу і радгоспу, Кожанчани та Зубарці зазнали кошмару голодомору 1933р., який забрав 900 душ.

Після перепису 1939 року: Кожанка – 665 дворів, 3280 жителів; Зубарі – 315 дворів, 1385 жителів; Софіївка – 48 хат, 178 чоловік.

Постійна підозра, репресії супроводжували життя селян, робітників. Першим попав під репресії керівник драматичного гуртка та оркестру цукрозаводу, заслужений діяч культури, артист музично-драматичного театру М.Садовського Березняк. Наступними стали учитель української мови та літератури Є.М.Подрлян та ще 12 кожанчан, яких судили у липні 1941 року у підвалах НКВС.

З 17 липня 1941 року по 7 листопада 1943 Кожанка перебувала у фашистській окупації.

1941р. 594 жителі Кожанки та Зубарів пішли на фронт, не повернулось – 278.

Під час війни на цукрозаводі діяла підпільна організація на чолі з П.Я. Кривеном і С.Г. Павліченком.

На базі лікарні три тижні в тилу ворога завдяки медсестрі Карпенко О.Є. діяв підпільний госпіталь.

23 грудня 1943 року Кожанку було звільнено остаточно.

Після війни Кожанську сільську раду очолив Дзуєнко С.П., а Зубарську – Левіщенко І.Ф.

Головами колгоспів стали Іщенко О.В. та Помазан Д.Ф.

1958р. колгоспи об'єднались в один колгосп ім.Леніна, очолив його Сіродан О.М.

1959р. Колгоспники побудували цегельний завод.

1958р. за наказом Міністра сільського господарства України радгосп (Софіївка та Новоселиця) одним з перших був затверджений Державним Племінним Заводом чорнорябої породи ВРХ.

1961р. на земельній площі 4.364 га об'єднались всі господарства в Кожанський цукрокомбінат.

У ці роки працював у Кожанці молокозавод, сітроцех, відгодівельний пункт, цегельний завод і т.д.

60-ті, 70-ті роки у Кожанці побудовано 2 нові школи, два Будинки Культури, мед амбулаторію, їдальню, 6 нових магазинів, 2 багатоповерхових будинки.

Особливого піднесення Кожанський цукрокомбінат досяг у 80-ті роки під керівництвом Ніколенко В.П.

Цукрозавод у сезон переробляв 167000 т. буряків, виробляючи 21000 т. цукру. Бурякорадгосп – передове господарство з високою культурою землеробства і високопродуктивним племінним стадом.

Особлива заслуга в цих досягненнях належала головному ветлікарю, заслуженому ветлікарю України Адаменку О.А., головному зоотехніку Руденку С.Є. та зоотехніку – селекціонеру Обозюку М.В.

За доблесну працю 5 доярок удостоєні Ордена Леніна: Андрієвська О.І., Лисюченко Н.М., Глєбова Г.С., Раус З.А.

12 трудівників нагороджено орденом «Знак пошани», серед них директори цукрокомбінату Шелков М.П. (1922-1944 рр.), Ніколенко В.П. (1974-1988 рр.)

32 працівники полів, ферм та цукрозаводу удостоєні Ордена Трудового Червоного Прапора, серед них двічі кавалер Кононенко П.В. 4-х нагороджено Орденом «Жовтневої революції», 4-х – Орденом «Трудової слави».

Медалями «За трудову доблесть» нагороджено 18 кожанчан, серед них і головний лікар Головінський Г.Г., голова сільради Дзуєнко М.Д., голова колгоспу Сіродан О.М.

Кожанський бурякорадгосп – учасник Всесоюзних та Українських виставок Досягнень народного господарства.

19 спеціалістів і трудівників нагороджені золотими, срібними та бронзовими медалями, серед них: Глєбова Г.С., Пастух Є.Д., Харченко К.М., Стародуб А.М.

Більше 10 років Кожанський цукрокомбінат утримував Перехідний Червоний прапор цукротресту УРСР.

Найбільша цінність Кожанки – її люди. Першим на селі за ударну Стахановську працю був нагороджений Орденом «Знак Пошани» робітник цукрозаводу І.Д.Миколаєнко, який під час війни став Героєм Радянського Союзу.

Героєм Соціалістичної Праці став агроном М.С. Помазан. За героїзм на фронті Другої світової війни 250 жителів Кожанки удостоєні високих урядових нагород.

Кожанська школа має глибоке коріння, славні традиції, достойних випускників. Це: доктор біологічних наук, професор Київського університету ім.Шевченка Білоконь І.П.; доктор технічних наук Ф.М.Галаджій; доктори мед наук І.І.Чайковська, Л.П.Мельник, П.О.Карпенко; доктор фізико-математичних наук, професор Київського університету ім.Драгоманова С.С.Левіщенко; доктор фізико-технічних наук В.І.Трочук; 30 кандидатів наук, серед них заслужений агроном України Гуща М.А.

Закінчивши Кожанську семирічку, починали трудовий шлях з цукрозаводу відомий український письменник В.С.Кучер, заслужений кіноактор України В.Ф.Олексієнко, провідний артист єдиного в СРСР театру ліліпутів Г.М.Сідько-Богуславський.

 

Населений пункт смт. Кожанка розташований на території Фастівського району, Київської області. Відстань до районного центру шосейним шляхом 25 км., залізницею 20 км.

Кожанська селищна рада утворена в 1972р. До Кожанської селищної ради відносяться населені пункти: смт. Кожанка, с.Софіївка та с.Степове. Площа населених пунктів 1108.82 га.

В смт. Кожанка 1474 двори з чисельністю населення 2699 чоловік.

У с.Срфіївка 85 дворів з чисельністю населення 232 чоловіки.

В с.Степове 47 дворів з чисельністю населення 104 чоловіки.

На території селищної ради функціонують дві ЗОШ ІІІ та ЗОШ ІІ ст. та дитячий навчальний заклад «Казка». ДНЗ «Казка» відвідують 38 дітей. Планується ще відкрити дві групи, які будуть відвідувати 40 дітей.