Skip to Content

Малоснітинська сільська рада

 

ІСТОРІЯ
СІЛ МАЛОСНІТИНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

На Київщині, неподалік Фастова, на берегах в’юнкої Унави, що то тихо пливе, то жебонить по гранітних валунах, які виступають місцями із товщ земних, мальовниче розкинулось троє сіл. На крутосхилах, у підгір'ях і по вибалках високого правого берега в'ються вулиці Великої Офірни із церквою у центрі на найвиднішому пагорбі. Навпроти, за ставом із греблею з старезними осокорами (а до 60-х років і водним млином) Мала Офірна лежить у затишній долині, як у пригорщі. За нею синіє ліс. А вище по течії Унави господарчі будови колективного господарства, за якими вздовж довгої центральної вулиці, мов разок намиста, - чепурні хати Малої Снітинки.

Ці прекрасні місця заселені людьми з часових глибин, які тільки можна простежити за пам'ятками матеріальної культури. Найдавніша з них знайдена випадково у полі за Малою Снітинкою при копанні буряків кам'яна сокира, яка за формою, обробкою каменю відноситься до періоду неоліту (у – ІІІ тисячолітті до Р.Х.). Тобто, п’ять-сім тис. років тому тут жили люди, можливо, прямі наші пращури.

До значно пізнішого Скіфського періоду (у ІV ст. до Р.Х. розселяються і на території теперішньої Київщини) відносяться кургани, що були над яром на північ від Малої Офірної, розкопані і, на превеликий жаль, розорані у шістдесяті роки.

До часу Київської Русі історики відносять залишки поселень від південної околиці Великої Офірни (Улави) до північних горбів за селом (Обачин).

У козацькій часи в Малій Снітинці, кажуть, стояла пасіка Семена Палія.

Про нове заселення Великої Офірни відомо, що воно відбувалося із 1720 року, коли по Унаві пройшов кордон між Польщею та Росією і дві чужі держави розділили між собою наші землі.

Назва села Велика Офірна походить від польського слова офірувати-дарувати. Отже, Офірна – подарунок. Ця назва походить від того, що один з польських магнатів подарував цей населений пункт Київському Братському монастирю ще в ХVII столітті.

Якщо поставити питання: коли було засновано село Мала Снітинка. То можна дати відповідь, що не менше, як 250 років. Воно згадується вже на початку ХVIII ст. Фастівський полковник Палія не раз бував у ньому.

Село вважалось державним. З покоління в покоління передавалось що діди й прадіди їх були люди вільні. На 1917 рік було 180 дворів, які володіли 780 га землі. Основна маса селян володіла ділянками землі в 2-3 га.

Збереглась, відновлена на Великій Офірні, Гайдамацька криниця з хрестом – своєрідний народний пам'ятник борцям за волю України.

Тяжким було життя за панування на наших землях російського царату, та діди згадували той час як російський порівняно з кривавою вакханалією, що почалося від жовтневого більшовицького перевороту у Петрограді. Настав страшний період розорення хліборобів, господарів, коли людей сім'ями виганяли на вулицю із хат, збудованих власними руками, віднімали нажите кривавими мозолями і потом; виселяли з рідних місць у найглухіші нетрі Росії.

В роки Другої світової війни до наших трьох сіл не повернулися із фронтів 182 чоловік…

Скільки лиха, хвиля за хвилею, безперестанно накочувалось на люд наш, а села знову і знову відроджувались.

Велика Офірна

Велика Офірна – село в Україні, Фастівського району Київської області. Населення становить 793 осіб. Загальна площа села – 208,40 га. Велика Офірна розташована за 7 км від Фастова вздовж річки Унава і за 2-3 км від залізничної платформи Снітинка на колії Фастів-Київ. Географічні координати 50˚07'46'' пн.ш. 29˚57'32'' сх.д., 50˚07'46'' пн.ш. 29˚57'32'' сх.д. Середня висота над рівнем моря 181м.

Навколо села є багато дачних земельних ділянок фастівських і київських організацій. Назва села походить від польських слів «офіра», «офірувати» (укр.- дарунок, дарувати).

За переказами, у XVII ст. місцевий польський магнат подарував цей населений пункт Київському Братському монастирю. Вперше у письмових документах відомості про В.Офірну з'являються у скарзі 1757 року, в якій зазначається, що шляхтичами Аксаковим і Іваном Кияненком було пограбовано мешканку слобідки Офірни вдову Уляну Мартиниху та інших селян з монастирських земель. У слабої вдови нахабно і підступно було пограбовано майно, церковні гроші і реєстри, які залишилися після смерті покійного чоловіка.

Згодом, будучи під Росією, село називатиметься Казенною Офірною, а слобідка поруч – Малою Офірною Фастівською. З Великої Офірни походив останній дореволюційний волосний староста містечка Фастова Михайло Яшкір.

У 1920-1922 роках багато мешканців села брали участь у повстанських гайдамацьких загонах дорогинського отамана Гайового і мотовилівському петлюрівському повстанському комітеті, через що були репресовані новою більшовицькою владою.

Нелегко проходив у селі і процес суцільної колективізації 1929-1930 років. Немало постраждало село і у голодоморні 1932-1933рр. та часи масових сталінських репресій 1930-х років. 22 липня 1941 року у село прийшли німці і члени висланих з Галичини похідних груп ОУН. За участі ОУНівських представників у селі було обрану сільську управу на чолі з старостою П.Яшкіром, яка діяла до 6 листопада 1943 року – часу звільнення села від німців. У селі відразу було відновлено колишній колгосп ім. Дімітрова. У 1951 році його було об’єднано з малоснітинським колгоспом у більш укрупнений, а згодом до нього долучили і колишній малоофірнянський колгосп. Цей укрупнений колгосп згодом став радгоспом «Фастівським», а у часи незалежності України – КСП «Фастівське».

У 1940-ві роки та після війни у селі діяла школа і місцевий клуб. Сьогодні у селі діє стара дерев'яна церква Св.Архистратига Михаїла УПЦ Київського Патріарху, хоча є виділене місце для будівництва нової кам'яної церкви. Є у селі пам’ятний хрест загиблим козакам-гайдамакам, з цвинтарі.

ІСТОРІЯ СЕЛА МАЛА ОФІРНА

І. Село Мала Офірна до революції 1917р.

Село Мала Офірна розкинулось на лівому пологому березі річки Унави за 7 км. від станції Фастів. Воно лежить з протилежного берега села Велика Офірна.

Походження назви села та ж, що й Великої Офірни. Офірна – Подарунок. Село виникло набагато пізніше від Великої Офірни.

За народним переказом засновником села був Мельник Хома, виходець з В.- Офірни, що відслуживши 25 років солдатської служби, одержав наділ землі, на якому поселився і дав початок селу.

Але як давно це було, цього вже ніхто не знає і сказати напевно не може.

Перші, відомі нам письмові джерела про село відносяться до 1900 року. В книзі «Список населених місць Київської губернії» / Київ, 1900 р., ст. 570 / про село М.- Офірну сказано, що на І.І. 1900 р. в ньому було: 67 дворів і 341 жителів, з них 171 чоловіків і 170 жінок. Основне заняття населення – хліборобство. За селом числилось 391,75 десятин землі, господарство велось по 4-х пільній сівозміні. Запасний продовольчий капітал становив 592,37 крб. В селі була школа грамоти і водяний млин, на якому працювало 5 робітників з місцевих жителів. Була також кузня. Село державне.

Швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві і в нашій країні, що почався з кінця ХІХ століття, привів до розшарування селян.

В той час, як основна маса селян володіла ділянками землі в 2-3 га, виділились куркульські господарства, що мали землі набагато більше. Перед революцією 1917 року Мельник Сазон мав 18 га землі, в нього була молотарка, віялка, січкарня. З допомогою цих машин йому вдалося прибрати до рук мало чи не все село. Кожному потрібно було молотити, віяти, різати січку, але за всі ці роботи Мельник брав гроші, хто їх не мав – той відробляв.

Цікава історія питля на річці Унаві. Відомо, що це був чотирьохповерховий двохвальцевий питель і належав до 1896 р. Шлейферу. Власнику питля мало було того, що він експлуатував навколишнє селянство цим млином. Він виявився запеклим картярем. І як розповідають, йому часто везло аж до 1896 року, коли Шлейфер зустрівся з неменш запеклим гравцем ніж він сам і програв йому питля. Жаль було розставатись з такою дорогою власністю і млин згорів в тому ж році.

Смірнов, новий власник млина, одержав страхові гроші і на тому же місці побудував двохповерховий і теж двохвальцевий млин. Він виявив непоганим комерсантом, швидко знайшов підрядчиків, які йому постачали пшеницю для помолу / наприклад поміщик села Салтанівки /, зерно питлював і відправляв у Васильків. Всі перевозки робили найняті місцеві селяни, які наймались возити до Василькова крупчатку по 1 коп. за пуд / а було й за 3 шаги = ¾ копійки /, назад везли пшеницю з Салтанівки по тій же ціні. Отже при 18-годинному робочому дню селянин своїм возом і парою коней міг заробити 1 карб. Так давали заробляти селянам глитаї. Крім того Смірнов молов зерно і селянам, за що брав мірчук. В нього була ще й січкарня. Біля млина можна було нарізати й січки для коней. А це додатковий зиск. На його млині працювало 5 чоловік.

Сам же він мало навіть і жив в селі, а більшу частину часу жив в Києві, лише часто наїжджав, перевіряв, підраховував.

Ляхоцький Охрім мав чимало землі і держав бакалійну лавку. Більше як по 10 га землі мали Блощаневич Ілько, Мельники Яків та Іван. Чимало землі належало і Фастівському костьолу. Цією землею розпоряджався «його преподобів» пан біскуп.

Все ж порівнюючи з іншими селами в Малій Офірній селяни жили набагато краще. Про це свідчить хоч би й те, що в багатьох селян парокінні залізні плуги (хоч траплялися й рала). З села мало людей йшло на заробітки в інші місця.

На сьогоднішній день населення села Мала Офірна становить 332 чол. Площа населеного пункту – 137,50 га.

2. Село в період революції і громадянської війни.

Штаб дивізії розмістився в хаті вже тоді покійного Солодового Романа (на тому місці зараз стоїть хата Солодової Фросини). В цій хаті був розроблений Щорсом і Дубовим план захоплення Фастова. З цієї хати вийшов і пішов з дивізією Щорса 12 річний сирота Тарас Романович Солоповий. Спочатку він був вістовим у комдива, потім розвідником. Пізніше закінчив військове училище, був командиром Червоної Армії, брав участь у Вітчизняній війні. Зараз пенсіонер, живе в своєму рідному селі.

В роки громадянської війни часто змінювались влади, але кожна яка проходила – старалась пограбувати селян.

Грабували німці й поляки, гетьманці й петлюрівці, денікінці і бандити Гайового. В роки війни організаторами селянської бідноти в боротьбі з грабежами бандитів були брати Жарк і Лазар і Панас Микитович та бідняк з діда-прадіда Цибульський Олександр. Жаркі, колись розорені селяни, виїхали до Києва, а після революції повернулись до села. Вони організували селян, щоб не дати білим продовольства, транспорту, разом тим передавали відомості червоним частинам, боролися за наділення селян землею, виступали проти куркульського бандитизму. Їх діяльність не сподобалась бандитам Гайового і одного разу в 1920році, коли бандити вночі напали на село, братів Жарких було схоплено за шиї налигачами прив'язали до воза і погнали за возом в Чорногородку і після жорстких тортур – зарубали. Дружина Жаркого Лазаря зуміла втекти від бандитів, вона залишилась жива і виїхала із села. Через деякий час бандити вбили і Олександра Цибульського.

3. Село в перші роки радянської влади і колективізації.

Відгриміли бої громадянської війни. Країна почала заліковувати рани, почала відбудовувати господарство. Радянська влада зміцнювалась і на селі. Міцнів союз робітничого класу і селянства. Влітку 1920 року згідно директиви радянського уряду в селах були створені КНС.

Був створений комнезам і в селі Мала Офірна в тому ж таки 1920 р. Комнезам розглянув земельне питання. Біднота й середняки одержали землю. В кожній сім'ї тепер було не менше 4-х га. Поряд з орною землею було наділено й ліс. Частина його була не зразу вирізана, викорчувана й засіяна. Комнезам вів боротьбу з куркульством, боровся за зміцнення радянської влади і слідкував за виконанням її законів.

Та швидко селяни пересвідчились, що багатьом з них не під силу вести індивідуальне господарство і в селі почалась підготовка до об'єднання селянських господарств. Першою найпростішою формою об'єднання цих господарств було сільське товариство взаємодопомоги (СТВ), яке й організував в 1926 році Мельник Григорій Григорович. Поступово до СТВ вступили всі бідняцькі й більшість середняцьких господарств. Голова СТВ виявився непоганим господарем і дуже швидко воно мало в своєму господарстві молотарку, віялку та багато іншого сільськогосподарського реманенту. Тепер куркулям не було кого експлуатувати своїми машинами і вони від них мусили відмовитися.

Здав в СТВ свого млина і січкарню Смирнов в 1928р.

Активну участь у перетворенні на селі брала селянська молодь. В 1928р. в с.В.Офірна була створена комсомольська організація. Передова Малоофірнянська молодь вступає до комсомолу спочатку до Великоофірнянського осередку, а пізніше був створений свій комсомольський осередок. Активнішими комсомольцями були Іванченко Павло, Яшкир Ілько, Приходько Йосип, Мельник Андрій, Березняк Микола та Ляхоцька Марія.

Комсомольці допомагали органам радянської влади виконувати закони, комсомольці розповсюджували позику, проводили агітацію серед бідняків і серед середняків за вступ до СТВ, а пізніше до колгоспу. Комсомольці разом з своїми батьками першими вступили до колгоспу. Колишня комсомолка Ляхоцька Марія Назарівна, - зараз член КПРС, - її двоє дітей вже комсомольці. Вона продовжує працювати і зараз на медпункті свого села.

Та СТВ було не повним об'єднанням селянських господарств. В ньому не можна було використовувати новітньої техніки та агрономії. Врожаї були ще не дуже високі. І коли в країні почалась колективізація, в селі Мала Офірна всі члени СТВ організовано подали заяви до колгоспу. Так в січні 1930 року в селі виник колгосп імені 22 січня, а його першим головою став організатор СТВ Мельник Г.Г.

Піонерами колгоспного руху в селі можна назвати: Бондаренка Остапа, Мохорта Феодосія, Солодову Катерину, Ляхоцького Дмитра, Мохорта Юзика та інш. Всього 70 господарств.

В новоорганізованому колгоспі був, як на той час, значний сільськогосподарський реманент: кінна молотарка, двигун, декілька січкарень, водяний млин, 72 коней, 40 возів, 20 плугів, біля 50 голів рогатої худоби та чимало свиней.

Тому не дивно, що тих труднощів, які переживали сусідні колгоспи, в Малій Офірні було набагато менше. Колгосп краще і швидше від сусідів справлялися з своїми роботами. Люди добре працювали.

4. Колгосп в довоєнні роки.

В 1931-1932рр. головою колгоспу стає двадцятип'ятитисячниця комуністка харків'янка Черепова Любов Петрівна, а з 1933 – Солодова Катерина. Колгосп ім. 22 січня був порівняно невеликим господарством і хоч в районі були створені МТС, колгосп продовжував оброблятися робочою худобою, старими дідівськими способами, без застосування техніки і агрономії. Тільки перед самою війною 1941р. колгосп придбав молотарку МК-100, яку приводив в рух трактор. Досягнення колгоспу створювали своїми руками колгоспники і колгоспниці. Серед тих, що ударно працювали до війни, назвемо таких: Єзерський Філімон Савкович – майстер на всі руки, виконував такі роботи, на які був сезон (взимку був теслярем, весною сіяв, влітку косив). Мохорт Олена Павлівна працювала на фермі свинаркою, в поле виходила в'зальницею і завжди була першою. Мельник Любов – перша дівчина – трактористка, втікла з дому, закінчила курси і працювала в своєму колгоспі. Її сестра Ганна працювала на різних роботах, в тому числі і їздовою. Мельник Олександр Костянтинович, працюючи конюхом, домігся того, що тварини завжди знаходилися в хорошому приміщенні, завжди були ситі і напоєні, чисті. Його брат Петро Костянтинович покинув роботу на залізниці, пішов робити в колгосп конюхом і завжди був зразком в роботі. Ляхоцька Марія Назарівна працювала на різних роботах, була й в'язальницею і різноробочою, працювала й на фермі. І скрізь вона показувала приклад в роботі. Своєю самовідданою працею вона заслужила загальне довір'я. Її обирали членом сільвиконкому і членом правління колгоспу.

Цей список можна було б ще набагато продовжити. Названі нами передовики в роботі неодноразово відзначались правлінням колгоспу грошовими і натуральними преміями й грамотами.

Трудодень завжди в колгоспі був високим. Якщо в 1933р. на трудодень давали 4 кгр. хліба і 1 карб. грішми, то в 1940р. видавали по 2 кгр. хліба, зате – 3 карб. грішми.

5. Село в післявоєнні роки.

Мирний труд нашого народу перервала війна, нав'язана нам німецькими фашистами. Ввірвавшись в село, фашисти почали грабувати і вивозити в Німеччину все те, що не встигли евакуювати на Схід (а евакуювали лише велику рогату худобу). Вороги забрали трактори, порізали й вивезли свині і овечок. Частину інвентаря і робочої худоби розібрали колгоспники. Потім німці примусили людей працювати на колгоспному полі, а всі плоди їх роботи забирали й вивозили.

На початку листопада 1943 року село було звільнене Радянською Армією. Господарство колгоспу було ворогами зруйноване й розграфлено, отже його потрібно було будувати спочатку. Ту робочу худобу й реманент, що забрали в 1941р. колгоспники, - повернули, держава видала посівний матеріал на чесну 1944р. Всі роботи виконували вручну. Поскільки коней не вистачало, колгоспники працювали на дійних коровах, які тягли борони, культиватори. Працювати було важко, але з завданням справлялися, з державою розрахувались і все необхідне для фронту давали. Важкі були воєнні 1944 і 1945 роки. В колгоспі працювали жінки, діди та діти.

Радянський уряд високо оцінив самовіддану працю наших трудящих в роки війни. Їх було нагороджено орденами і медалями. Серед нагороджених медаллю «За доблесный труд» були й колгоспники с.Мала Офірна: Єзерський Філімон, Мохорт Юхим, Мельники Олександр і Петр Костянтиновичі та інші.

Господарство колгоспу було швидко відбудоване, але воно залишилось невеликим, де не можна було використати сучасної техніки і агрономії. А таких колгоспів в нашій країні було багато. Вони стали гальмом для дальшого розвитку нашого сільського господарства і піднесення його продуктивності праці. В країні почався рух за об'єднання дрібних господарств в сучасні великі, багатогалузеві господарства.

На загальних зборах колгоспників колгоспу ім. 22 січня було вирішено об'єднатися з колгоспом ім. Димитрова села Велика Офірна. Це об'єднання й відбулося 1 вересня 1950 року. На день об'єднання колгосп мав 8 корів, 2 пари волів, 12 коней, молотарку СО, двигун, водяний млин та багато дрібного інвентарю. В лютому 1951р. до колгоспу ім. Димитрова приєднався Малоснітинський ім. Молотова, а в 1957р. – Снігурівський «Зірка». Після об'єднання аж до 1960р., коли колгосп був перетворений в радгосп, а село Мала Офірна було перетворено на колгоспну бригаду, а з 1960р. – частиною Малоснітинського відділка (дивись історію с. Мала Снітинка).

На 01.01.1965р. в селі нараховувалось 170 дворів, в ньому 575 жителів, з них 250 чоловіків і 325 жінок. Протягом 1964 року в селі народилось 9 і померло 4 чоловіки.

В селі є початкова школа, кооперативна крамниця, клуб та медпункт.

Про зростання матеріального добробуту трудящих свідчать такі дані: в 1957р. через крамницю кооперації населенню було продано товарів на суму 38.140 карб. (в нових грошах), а в 1964р. – на 69.000 крб.

Село електрифіковане й радіофіковане. В багатьох будинках є радіоприймачі й телевізори. За післявоєнні роки в селі збудовано декілька десятків добротних будинків на 2-3 кімнати кожний. В селянський побут міцно входять нові прилади і речі домашнього вжитку: газові плити й електропраси, велосипеди й мотоцикли…

В селі є 2 легкові автомашини, що належать Шпилю С.О. та Мельнику І.І.

За роки радянської влади з села Мала Офірна вийшло чимало спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою, що успішно працюють в нашому народному господарстві, установах і Радянській Армії. З села вийшла Диятилович Ганна Максимівна – льотчиця, Музиченко Ю.О., Ковальов Г.П., Мельник О.П., Богданов П.С, Мохорти А.С. і П.В., Ляхоцький А.О. – офіцери, лікар Мельник О., вчителі і Лозниця Г.Я., Мельник Т.С., Мель А.М. та багато інших.

6. Історичні пам'ятники на території села.

За 1км на північ від села розкинулися зі сходу на захід 5 могил. З них та, що на розвилці доріг з М.Офірни на Дорогинку і Кощіївку була найбільша. Висота – 4м, діаметр 22м Про цю могилу з покоління в покоління з вуст у вуста передавалися легенди. Одна з них розповідала, що цю могилу насипали запорожці шапками; друга – її насипали татаро-монголи, в інших говорилось, що вона насипана з незапам’ятних часів, що там поховані воїни і разом з ними дорогоцінна зброя і прикраси. Деякі жителі запевняли, що це не могили, що це витвір природи.

Ці легенди зацікавили учнів Малоснітинської школи. Вирішили їх перевірити і розкопати. Розкопки почали восени 1963 року, продовжували влітку і восени 1964 року. Активну участь у розкопках приймали: Мельник Микола П., Мельник Борис, Мельник Валентин, Кулініч Олекса, Гончаренко Олег та Давид Іван. Керував розкопками автор цих строчок. Про розкопки було повідомлено Інститут археології Академії наук України.

ІСТОРІЯ СЕЛА МАЛА СНІТИНКА

Село Мала Снітинка розкинулося за 7 кілометрів від станції Фастів по правому високому і лівому нижньому берегах річки Унава. Правий високий берег розрізаний глибоким яром, по якому тече річка Снітив і в самому центрі села впадає в Унаву.

Якщо поставити питання: коли було засновано село Мала Снітинка? То можна дати відповідь, що не менше, як 250 років. Воно згадується вже на початку XVIIІ ст. Фастівський полковник Палій не раз бував в ньому.

Село вважалось державним, пана в ньому не було ніколи, а тому панщини його жителі теж ніколи не відбували. З покоління в покоління передавалось, що діди й прадіди їх були люди вільні. На 1917 рік в селі було 180 дворів, які володіли 780 га землі. Основна маса селян володіла ділянками землі в 2-3 га.

Так званою «фермою» в 25 га володіли брати Федоренки Степан та Іван і Вакуленко.

Вісті про скинення царя швидко долетіли в село. Житель села Пінчук Семен Прокопович, що працював в Києві на залізничних майстернях, привіз цю радісну звістку в село. Разом з Гайдуном В'ячеславом Архиповичем і його дружиною Параскою Йосипівною вони провели в селі мітинг.

Величезна радість охопила всіх присутніх: люди співали, кричали від радості, поздоровляли один одного. З піснями всі присутні пішли в Велику Офірну, щоб і там повідати: царя нема, воля!

Зразу ж після встановлення радянської влади на Київщині в селі був організований комнезам, першим головою якого був Петренко Лукаш, а з 1924 року – Левченко Кирило. Першим, невідкладним питанням, що стояло перед комнезамом, було питання про землю.

В 1925 році в селі було організоване СТВ (сільське товариство взаємодопомоги) на базі «ферми». Спочатку СТВ об'єднувало до 50 бідняцьких господарств, мало 25 га землі, 2 коней, й кінну сівалку (вилучено було з господарства Федоренка Степана).

30 грудня 1930 року на урочистих зборах членів сільгоспартілі с.М.Снітинка був прийнятий статут артілі ім. В.М. Молотова. Першим головою артілі був обраний Морозенко Матвій Федорович. Він був до цього головою СТВ і приймав активну участь у організацію колгоспу. Новоорганізований колгосп мав 780 га землі, до 200 коней, близько 100 возів і стільки ж плугів, одну кінну сівалку, значну кількість дерев'яних і залізних борін. Дуже важко прийшлось провести першу весняну посівну кампанію 1931 року. Не було досвіду, не вистачало реманенту, тягла, важко було з посівним матеріалом. Ячмінь та овес сіяли вручну, волочили кіньми, городину садовили й обробляли вручну. Сохи й лопати така була техніка 1931 року.

Тільки з появою МТС у Фастові у колгоспі почала появлятися техніка. В 1935 році в колгоспі працювало 2 трактори, комбайн та молотарка МК-12.

Поява в колгоспі справжньої техніки вимагало кадрів-механізаторів. Колгоспна молодь їде вчитися, вона оволодіває новою технікою. Першими механізаторами стають: Мялківський Антон, Миколаєнко Федір, нагорний Олександр.

Значна заслуга в цьому була голови колгоспу Лішпера Бориса Юхимовича, який працював головою з 1937 по 1941 рік (розстріляний німцями в перший же день їх приходу).

І в той час, коли справи в колгоспі були вже добре налагоджені, колгосп став багатий, а колгоспники почали жити заможно, над країною загримів грім війни. В липні 1941 року в село вступили німці.

6 листопада 1943 року в село ввійшли передові частини наступаючої Радянської Армії, а слідом за передовими частинами прибув Кропив'янський, представник Київського обкому КП(б)У і почав організовувати відбудову колгоспу. Головою колгоспу було обрано в 1943 році Пінчука Юхима Яковича, головою сільської ради Петренко Тодося Петровича.

В 1949 році рішенням загальних зборів колгоспників сіл М. Снітинка і В. Офірна колгоспи ім. Дімітрова були об'єднані в один – ім. Дімітрова. В 1950 році до колгоспу ім. Дімітрова приєднався і колгосп ім. 22 січня села М.Офірна. Були також об'єднані і сільради сіл Мала і Велика Офірна та м.Снітинка в одну – Малоснітинську з центром у М.Снітинці.

На 31.12.1959 року колгосп ім. Дімітрова мав 3314.7 га земель (з них 2064.5 га орної), на яких знаходилось 584 господарств. На території колгоспу проживало 1809 чоловіки з них працювало в колгоспі 107 чоловік і 204 жінки. За цей рік було вироблено 15904 людинодні. 45 чоловіків і 103 жінки не виробили мінімуму трудоднів (250 для чоловіків і 130 для жінок).

1 січня 1960 року колгосп ім. Дімітрова був перетворений на радгосп «Фастівський». Початкова школа в Малій Снітинці була відкрита в 1921 році і знаходилась вона в селянській хаті, що стояла на місці сучасної школи. З 1931 по 1937 рік школа розміщалась в двох класних кімнатах в сучасному будинку, де живуть вчителі. В 1937 році було закінчено будівництво сучасного кам'ного будинку школи. 1 вересня того року навчання почалось в новому просторому будинку. Школа стала семирічкою. Про це урочисто оголосив на святковій лінійці директор школи Романевич Петро Федорович. В той час в стінах нової школи навчався Собківський Григорій Платонович, майбутній Герой Радянського Союзу.

В 1927 році в селі побудовано клуб на 98 місць. Він став улюбленим місцем молоді.

В сільській бібліотеці, організованій в 1931 році є 5325 книжок, читають ці книжки 330 читачів.

В даний час на території Малоснітинської с/ради працює два сільськогосподарські підприємства СВК «Мрія», СТОВ «Журавлівське» керівники: Конончук А.Л. і Семиз Н.Т., також 5 фермерських господарств. Є середня школа 500 місць, директор школи – Дідок М.В. Новий дитячий садок «Сонечко» на 85 місць – завідуюча Марценюк Л.П.

В селі М. Снітинка є клуб на 98 місць, а також в селі працює громадська організація «Проствіта» - голова організації Дмитрів М.А., працює бібліотека.

В селі працюють приватні підприємці, які займаються виготовленням вікон, товарів з дерева, встановлення будівель, суміші, працює мале підприємство «Акант» по виготовленню меблів, працює ПП Олекса В.М., який займається металопрокатом.

Населення в с.М.Снітинка становить 1112 чол. Площа населеного пункту – 165,90 га.