Для людей з вадами зору

Онлайн виставка до дня Фастівського району

П'ятниця, 16 серпня 2019, 11:48 99

19 серпня - День Фастівського району. Символіка та історія району


Символікою Фастівського району є герб, прапор та гімн. Основним змістом символіки району є поєднання історичної спадщини Фастівщини з сучасністю.

Символіку району та День Фастівського району (19 серпня) затверджено рішенням сесії Фастівської районної ради у 2000 році.


Опис Герба Фастівського району

Герб Фастівського району складається з великого щита, увінчаного стилізованим картушем.

Щит Герба має класичну форму із заокругленою посередині нижньою частиною і розділений на ліве (синє) та праве (зелене) поле. Верхні лівий і правий кути щита загострені.

У центрі щита, на межі синього і зеленого полів, розміщується зображення дерев’яної церкви золотистого кольору, яка уособлює історичну минувшину і символізує глибокі християнські корені мешканців Фастівщини.

  Річка, що зображена у вигляді підкови, ототожнюється з давніми хліборобськими традиціями жителів району та символізує надію на щасливу долю.

Щит обрамлений золотистим картушем, де симетрично з обох боків розміщуються колоски пшениці.

У верхній центральній частині картуша квітка акації та листки дуба, що симетрично розташовані навколо акації.


Опис Прапора Фастівського району

 Прапор Фастівського району являє собою прямокутне полотнище, загострене у вигляді козацької шапки у верхньому та нижньому правих кутах і обрамлене золотистою каймою.

 Полотнище прапора складається з трьох частин: двох рівних за шириною та горизонтально розташованих смуг: верхньої – синьої та нижньої – зеленої і однієї – вертикальної, малинового кольору, що займає ліву частину.

 На малиновій смузі розміщуються елементи Герба району: підково-подібне зображення ріки сріблястого кольору та золотистого мальтійського хреста.

Автор: скульптор Михайло Андрійович Дмитрів, член Національної спілки художників України, який спільним рішенням Української Академії геральдики та Українського Наукового товариства краєзнавства, геральдики та фалеристики обраний членом-кореспондентом Української Академії геральдики - на знак високого визнання його плідної роботи над розробкою і створенням символіки (герба і прапора Фастівського району, гербів і прапорів сіл та селищ краю).
У 2008 році до 85-річчя утворення Фастівського району видано довідник “Символіка Фастівського району”, в якому й представлені герби та прапори району з короткими історичними довідками. 


Фа́стівський район

Фа́стівський район — район у Київській області, вперше як окремий адміністративний район з центром у містечку Фастові був утворений радянською владою УСРР за постановою ВУЦВК щодо чергової адмінреформи 07.03.1923 року у складі новоутвореної Київської округи замість колишньої Київської губернії. Він створився тоді з колишніх Фастівської і Веприківської волостей (без багатьох сучасних фастівських населених пунктів у своєму складі). Колишня Кожанська волость тоді ж стала Кожанським районом Білоцерківської округи (з 18 сіл), а мотовилівський край протягом 6 років постійно перепідпорядковували іншим різним районним центрам. Землі сіл Малополовецького і Яхнів відносилися тоді також до інших районів. У 1929 році мотовилівські і кожанські землі були долучені до укрупненого Фастівського району. А у 1959 році, коли розформували Великополовецький район, то до Фастівського району долучили також села Малополовецьке і Яхни.

Фастівський район розташований в межах Придніпровської височини, у західній частині Київської області, межує на півночі з Макарівським районом, на сході — з Васильківським, на південному сході- з Білоцерківським, на півдні — зі Сквирським районами Київської області, на заході — з Попільнянським та Брусилівським районами Житомирської області.Загальна територія Фастівського району складає 896,25 кв. км з населенням 32174 чоловік (станом на 01.01.2010 р.), з якого міське населення (з смт)складає 9471 чол., сільське — 22703 чоловік. Районний центр: м. Фастів.


Символіка Фастівщини

Символікою Фастівського району є герб, прапор та гімн. Основним змістом символіки району є поєднання історичної спадщини Фастівщини з сучасністю. Символіку району та День Фастівського району (19 серпня) затверджено рішенням сесії районної ради 23 скликання 22 червня 2000 року.


Коротка історична довідка

Історія Фастівщини сягає глибокої давнини і бере початок із заселення краю первісними людьми. Свідками тих часів є пам’ятки археології. Нині на археологічну карту Фастівщини нанесено понад 150 пам’яток. Серед них – Фастівська стоянка мисливців на мамонта і дикого коня епохи пізнього палеоліту (20-15 тис. років тому); неолітичні поселення біля с.Кощіївка та на хуторі Млинок (V-Ш тис. до н.е.) Біля селища Кожанка, сіл Мала Снітинка, Оленівка, Триліси виявлені залишки трипільської культури (ІV-ІІ тис. до н.е.).

Фастівщиною проходила княгиня Ольга з молодим княжичем Святославом, бували тут і воїни князя Володимира. Довгий час частина земель Фастівщини була зайнята половецькими племенами. Тому на Фастівщині того часу було багато як руських слов'янських поселень, так і кочівницьких поселень т.зв. «своїх поганих»–союзників Русі. Загальновідомим є факт, що до 1094 року землі Сквири, Тетієва, Володарки, Триліс, Фущово (Фастова), Яготина та інших районів нинішньої Київщини належали половецькому князю Тугортхану, який подарував їх в 1094 році київському князю Святополку як придане своєї дочки підчас їх одруження. І інші половецькі хани (Тетій, Кончак тощо) мали у окремі часи добрі стосунки з києво-руськими князями, а велика частина половців приймали християнство, відмовлялися від пошанування своїх кам'яних баб і «бовванів» та вели осідлий спосіб життя в Київській Русі.

За 1151 роком вже є перша письмова згадка в літописах про існуючі кургани Переп`ятиху на Васильківщині і Переп`ят на Фастівщині, а за 1157 роком-перша письмова згадка в літописах про існування Гуляників (майбутньої Великої Мотовилівки). Археологами згодом були розкопані залишки цього давньоруського поселення та сліди існування інших поселень на Фастівщині у києворуські часи. У ХІІІ столітті фастівські землі зазнали навали монголо-татарських орд. І хоча у 1323–1324 рр. Київщину було захоплено військами литовського князя Гедимінаса (Гедиміна) і здійснено спроби приєднати її до складу Великого князівства Литовського, але силу і вплив татар Фастівщина ще довго відчувала. У 1324–1362 рр. Фастівщина дуже часто була ареною боїв зі змінним успіхом між литовськими військами та ординцями. Місцеві підконтрольні руські князі у цей час могли виступити як з одного, так і на другому боці протистояння, в залежності від становища. І навіть, коли з 1362 рр. Фастівщина остаточно разом з іншими київськими землями стає володіннями литовського князя Ольгерда Гедиміновича, який Київщину віддав у володіння свого сина Володимира Ольгердовича, то кордони її не були стійкими. Бо останній зумів позбавити ці землі від прямої залежності від монголо-татарських ординців, але ніяк не від їхніх нападів.

З 1385р. після відомої Кревської унії між Литовським князівством і Польським королівством про умови конфедеративного об‘єднання на Фастівщині з'явиться перша хвиля переселенців з Польщі. Але вона була незначною, бо у самій Литві, незважаючи на факт отримання польської корони литовцем Ягайлом, був великий спротив проти будь-якої васальної залежності від Польського королівства, надання полякам великих угідь (особливо противилися цьому власники руських земель), тому до 1569 року між Польщею і Литвою неодноразово будуть переглядатися їхні конфедеративні відносини шляхом заключення інших унійних угод. Що цікаво, у 1568р. родина руських князів Половців-Рожиновських отримала від коронної канцелярії офіційну копію грамоти за 1390 рік, яку тоді видав Юрію Івановичу Половцю зі Сквири тодішній київський литовський князь Володимир Ольгердович. В ній доводилося його правову дідичину і право на уділ, «его предсковский Сквирский, яко предки его Тугоріхан, Карыман и иные по них держали на Роси, по Роставице и Каменице, который звано Сквира, а тераз Поветшизна, по предках зе вшисткими иными пожитечными местами: Сквира, Ягнятин, Трилесы, Фущово(Хвастов) и иными…». Ця дата з цього документу за встановленими науковими правилами і вважається датою заснування Фастова та Триліс. Але самому князю не вдалося протриматися при владі, бо коли у 1392–1394 рр. прийшов до влади у Великому князівстві Литовському князь Вітовт, він ліквідував удільний устрій підлеглих руських земель та позбавив влади над Київщиною Володимира Ольгердовича внаслідок своїх «усмирітельних» походів. Але частково цей статус за київськими землями поновиться вже за наступних литовських князів, бо їм доводилося шукати підтримки у спільній обороні від татарських набігів. Так, у липні 1416 року, як свідчать літописи, Фастівщиною пройшлися полчища хана Ногайської Орди Едигея, які розорили Київ та більшість поселень на південь від нього.

У 1443 році від татарської Золотої Орди відокремилося Кримське ханство і у ньому утвердилася при владі династія ханів Гиреїв. Хоча після вторгнення у 1475р. у Крим турецьких військ, Кримське ханство стало васалом Османської імперії, воно дуже ще довго допікало фастівським землям своїми набігами.Також важливою подією цього періоду стала остаточна ліквідація у 1471 році литовським князем Казимиром Ягайловичем статусу князівства за київськими землями, впровадження посади воєводи–намісника князя у Києві, після чого Київщина стала звичайним воєводством цього князівства, а з 1569 року - об`єднаної Речі Посполитої. Здебільшого це сталося тому, що постійні наскоки татар ХІV-ХІV ст. змушували киян і фастівчан залишати раніше освоєні київські князівські землі землі. Але у ХVІ ст. на Київщині знову почали масово селитися люди. Тогочасні розорення кримськими ордами українських земель Литовського князівства були регулярними і відбувалися як з помсти, так і просто з спустошливо-грабіжницькою метою. Після нанесених руйнувань, викрадень і пограбувань між київськими землевласниками тоді відбувалося багато довготривалих внутрішніх спорів та судових з`ясувань, де чиї були землі до спустошення і кому яке майно повинно належати (хоча більшість цих небезпечних земель були тоді незаселеними і необробленими, тому мали незначну цінність). Незважаючи на це, у 1528 році після звернень до короля Зігмунда І, вдові Пилипа Івашкевича та її дітям Федору та Анні були пожалувані ті дарування, які були литовським князем Олександром Казимировичем колись їм зроблені. В цих даруваннях значилася частина фастівських земель. Але постійні татарські набіги робили свою справу і тому згодом, за незрозумілих обставин, досить спустошені землі Фастова опиняються якимось чином у володінні роду Макаревичів.

У 1560 році місцевим руським князем Костянтином Острозьким, що мав владні повноваження від литовського князя над землями Київщини, залишки старовинних Гуляників було подаровано Івану Мотовилу (Мотовилівцю), з осідлістю якого у цьому поселенні з'явилась нова назва –Мотовилівка.

У 1561 році Андрій Макаревич передає землі Фастова, як заставу, київському єпископові М.Пацу, після чого більша частина Фастова на довгі роки стає постійною землею католицьких єпископів.

У ХVІІІ ст. на Фастівщині з’являються перші парафіяльні школи та училища. Найдавніша з них – школа при церкві Успіня Пресвятої Богородиці в Мотовилівці (1779 р.). У 1843 році відкриті церковнопарафіяльні училища в Малополовецькому та Паляничинцях.

Упродовж тривалого часу Фастівщина була краєм великого землеволодіння родини польських магнатів. Понад 1000 десятин кращих земель у Мотовилівці, Оленівці та інших населених пунктах належали Руліковським, майже половина сучасних земель району належала Браніцьким. Великим землевласником був шляхтич І.Хаєцький.

Історія ХІХ століття на Фастівщині пов’язана з деякими визначними подіями – селянським рухом та повстанням Чернігівського полку декабристів. У селах Триліси, В.Снітинка, В.Мотовилівка та Оленівка стояли роти Чернігівського полку. Повстання було придушене, але у Фастівському краї в с.Триліси навіки залишились в одній могилі І.Муравйов – Апостол, А.Кузьмін, М.Цепило та інші декабристи.


Персоналії

На фастівській землі у різні роки та століття жили і творили сміливі та талановиті люди: видатний український композитор Кирило Стеценко, письменник Степан Васильченко, етнограф, дослідник старожитностей краю аматор-археолог Едвард Руліковський, видатний архітектор, живописець Василь Кричевський, видатний винахідник Микола Бенардос, генерал-хорунжий УНР Олександр Пількевич, науковець і автор багатьох українсько-російських словників Віктор Дубровський, професор Антон Синявський, поет, учасник ОУН Володимир Косовський та ще багато-багато інших славних імен, які прославили Фастівщину у різних сферах суспільно-політичної, анукової, мистецької діяльності.

Із Фастівщиною пов’язане ім’я козацького полковника Семена Палія(Гурка) – видатного організатора заселення та відбудови господарства Київщини. Саме на фастівських землях містилась його резиденція.

Історія Фастівського краю пам’ятає присутність видатного українського поета Тараса Шевченка, який у червні 1846 року в складі археологічної комісії Київського університету Святого Володимира був художником та учасником розкопок кургану Переп’ят, що  поблизу села Фастівець. Тут він виконав багато зарисовок побутових сценок, краєвидів та портретів місцевих селян. Серед них “Коло каші”, “Селянин у брилі”, “Постаті селян”, “Гурт селян”. На Фастівщині народились чудові поезії Шевченка “Чернець”, “Швачка”, “Іржавець”.


Екскурсійні об'єкти

Заміський скит Свято-Введенського монастиря — комплекс садиби графа Хаєцького ХІХ ст. (с.Томашівка)

Курган «Переп'ят» (с. Фастівець)

Могила письменника В.І.Косовського (с. Веприк)

Музей-садиба композитора Кирила Стеценка (с. Веприк) - могила подружжя Кирила Григоровича та Євгенії Антонівни Стеценків з надгробним пам’ятником роботи заслуженого діяча мистецтв та народного художника Української  РСР Г.Н.Кальченко

Пам'ятник декабристам (с. Триліси)

Пам'ятник Т. Г. Шевченку (с. Фастівець)

Церква Іоанна Злотоуста (с. Півні)

Церква Архангела Михаїла (с. Пилипівка)

Церква Святої Параскеви (с. Веприк)

Церква Свято-Покровська (смт Кожанка)


Газета Перемога від 03 січня 1944

Газета Перемога від 03 січня 1944 част.2


  Додатки та завантаження: