Для людей з вадами зору

11 липня директор територіального центру соціального обслуговування( надання соціальних послуг) Людмила Воровська провела семінар-нараду з соціальними працівниками центру.  На якій було розглянуто низку питань зокрема :
Про підготовку до осінньо- зимового періоду ( контроль щодо перевірки справності  дахів, димоходів та електрики у будинках підопічних, забезпечення овочами, паливом
Забезпечення їх паливом та овочами, допомога в оформленні субсидій тощо).
На нараді виступила працівник управління праці та соціального захисту населення Наталіч Д'яченко, яка проінформувала про зміни в оформленні субсидій. 
2. Щодо виявлення спільно з головами сільських(селищних) рад  громадян району які потребують допомоги через підрозділи райтерцентру .
3. Розглядалося питання щодо виконавчої дисципліні. 
4.Питання щодо подачі заяв підопічних, які перебувають під супроводом центру, на виборчі дільниці щоб проголосувати на дому.
5.Поділилися досвідом роботи соціальні робітники с. Борова Валентина Селізньова та с. Мотовилівка Віра Рожківська
6.Різне

Міністерство культури проводить опитування громадської думки щодо бачення населенням сутності культури та культурного середовища свого місця проживання, розуміння населенням власних культурних прав, щодо вивчення побажань населення до змісту мінімального стандарту забезпечення громадян культурними послугами.
Результати дослідження будуть використані під час розробки законопреоктІв про вненсення змін до законів України «Про культуру», «Про місцеве самоврядування в Україні» та проекту постанови Кабінету Міністрів України щодо затвердження мінімальних стандартів забезпечення громадян культурними послугами».

Опитування - за посиланням: //bit.ly/2XMIKEd

Декларація приймалася в роки розпаду СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність від СРСРЛатвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

17 березня 1991 року проводився єдиний в історії СРСР Всесоюзний референдум про збереження СРСР. Під час проведення єдиного в історії СРСР референдуму (Всесоюзний референдум про збереження СРСР ), що відбувся 17 березня 1991 року і підтримувався Урядом Українській РСР, в Україні за наполяганням Народного Руху України за перебудову було проведене республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, щоб Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про суверенітет України».

Позитивно на нього відповіло більше 80 % опитаних.

За змістом питання не тільки не збігалося з питанням союзного референдуму, а й навіть заперечувало його.

З тексту українського питання «випало» критично важливе для КПРС слово «соціалізм».

По-друге, в питанні звучала зовсім інша союзна держава — не Союз Радянських Соціалістичних, а Союз Суверенних Республік.

По-третє, Декларація про суверенітет України визначалась як акт, що мав перевагу перед законодавством нової союзної держави.

Таким чином, наслідком ідеологічної боротьби Народного Руху України за перебудову стало те, що референдумом і опитуванням в Україні були легітимізовані мінімум дві (а з бажанням М. Горбачова — то три) зовсім різні форми союзної держави і зроблений крок до незалежності — зобов'язання республіканській владі розробити і прийняти Декларацію про суверенітет України.

12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.

Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990 р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. 16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнята Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено:

Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

Декларація про державний суверенітет України, відредагована депутатами від РУХу, далеко випередила декларації Росії і прийняту на з'їзді КПУ.

По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави.

По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення незалежної держави.

За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.

Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР, але вона спиралась на результати проведеного 17 березня 1991 року опитування.

Це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам'ятників Леніну, які обов'язково були у центрі кожного міста.

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/e/ee/Deklaraciya_pro_derzh_suverenitet.jpg/225px-Deklaraciya_pro_derzh_suverenitet.jpg

Мітингувальники під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України.

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e9/1991_CPA_6338.jpg/224px-1991_CPA_6338.jpg

Поштова марка в честь прийняття Декларації про державний суверенітет України

В суспільстві Декларація була сприйнята неоднозначно. Українська Міжпартійна Асамблея, яка вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки, сприйняла її як пропагандистський акт КПУ.

В п. І Декларації УРСР подана як «суверенна національна держава», хоч за чинною в той час конституцією вона була союзною республікою з обмеженим суверенітетом. Зокрема, вона не мала власних збройних сил, не мала дипломатичних стосунків з країнами поза радянським блоком, не мала права самостійно визначати соціальний лад. За офіційною ідеологією вона була інтернаціональним утворенням. Для конституювання УРСР як держави їй бракувало своїх громадян і суверенної влади.

Якщо Четвертий Універсал Центральної Ради проголосив Українську Народну Республіку державою українського народу, то в Декларації український народ посідає маргінальне становище. Він згадується окремо від «всіх національностей, що проживають на території Республіки». Якщо «всім національностям» Декларація гарантує вільний національно-культурний розвиток, то українцям УРСР лише «забезпечує національно-культурне відродження». Але гарантії вільного розвитку не передбачено.

Єдиним джерелом влади в УРСР Декларація проголосила народ України. А народ України визначений як громадяни республіки всіх національностей. На час прийняття Декларації Конституція УРСР була чинною. Отже, УРСР не мала свого громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, відтак народу України не існувало. Джерелом влади при прийнятті Декларації була КПУ, але не як самостійна партія, а як регіональний підрозділ КПРС.

Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акта. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.

Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація являла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.

Що таке безхазяйна річ - це річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Цивільним кодексом України та п.82 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, відповідно до частини другої статті 335 Цивільного кодексу України та вищезазначеного порядку безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. За результатом розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або рішення щодо відмови у взятті на такий облік.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості.

Датою та часом взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вважаються дата та час реєстрації відповідної заяви.

За наявності підстав для відмови у взятті на облік безхазяйного нерухомого майна державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

У задоволенні заяви про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна може бути відмовлено у разі, коли:

  • безхазяйне майно не підлягає обліку відповідно до закону;
  • із заявою про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна звернулася неналежна особа;
  • у Державному реєстрі прав наявні записи про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, щодо якого подано заяву про взяття на облік;
  • у Державному реєстрі прав відсутні записи про припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з відмовою власника від права власності на таке майно .

За результатом розгляду заяви про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна документи, подані заявником, зберігаються суб’єктом державної реєстрації прав  протягом трьох років.

     Після проведення державної реєстрації, органом місцевого самоврядування про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених Кодексом, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом місцевого самоврядування (стаття 269 Цивільного процесуального кодексу України).

     Таким чином, законодавство визначає особливі правила щодо набуття права власності на безхазяйні нерухомі речі. Перш за все такі речі мають бути взяті на облік як безхазяйні за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони знаходяться, з обов’язковим оголошенням про це у друкованих засобах масової інформації. Законодавець визначив саме такий порядок за для того аби встановити власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення такої речі, або ж заявити про свої права на вказану річ.

      Справа про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади розглядається судом за участі заявника з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. За позовом органу, правомочного управляти комунальним майном, суд за умови якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення своєї власності чи не заявила про своє право на нерухоме майно, передає безхазяйну нерухому річ до комунальної власності. При прийнятті судом рішення щодо передачі безхазяйної нерухомої річі до комунальної власності орган місцевого самоврядування звертається до органу що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно для проведення державної реєстрації.

     Розглядаючи проблематику набуття права власності на об’єкти безхазяйного нерухомого майна виникає потреба у визначені самого поняття безхазяйна річ. Зі змісту частини першої зазначеної статті 335 Цивільного кодексу України випливає, що лише те майно, яке не має власника або власник якого невідомий може вважатися безхазяйним. В такому контексті поняття «не має власника» та «власник невідомий» об’єднує одна спільна категорія – відсутня особа, яка б могла оспорити право власності на нерухоме майно. 

      Таке поняття як «не має власника» застосовується у випадку, якщо певна річ має статус нерухомого майна, права щодо якого виникли у його власника й були зареєстровані в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, однак з певних причин право власності у відповідної особи на зазначене майно припинилося. Тобто, при фактичному існуванні об’єкта нерухомого майна його власник відсутній. Так, наприклад згідно зі статтею 347 Цивільного кодексу України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Тобто, у разі прийняття власником рішення про відмову від права власності на нерухоме майно - він має підтвердити факт припинення свого права власності шляхом звернення з відповідною заявою про припинення права власності на об’єкт нерухомого майна до органу, що здійснює державну реєстрацію прав. З моменту внесення реєстратором відповідного запису до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно - таке майно не має власника, а отже саме з цього моменту може вважатися безхазяйним.

     Поняття «власник невідомий» застосовується у випадку, якщо має місце фактичне існування об’єкта нерухомого майна при відсутності будь-якої документації щодо нього та інформації про його власника. Прикладом може слугувати ситуація, за якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані чи будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або особою, що не є власником або користувачем земельної ділянки, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (самочинне будівництво). При умові, що право власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості не визнане судом за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи за власником (користувачем) земельної ділянки, й не має місце його державна реєстрація в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

     На сьогодні найпоширенішою помилкою органів місцевого самоврядування при реалізації своїх повноважень, пов’язаних з вирішенням питання можливості віднесення нерухомого майна до категорії «безхазяйне», є застосування поняття «безхазяйна річ» до майна, власник якого відомий (наприклад, інформація щодо особи власника міститься в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно чи Реєстрі прав власності на нерухоме майно), але він не перебуває за місцем знаходження такого майна або ж в даний час місце його перебування встановити неможливо.

     Розглянемо ситуацію на прикладі приватизованого житла, яке не використовується його власниками за призначенням, у разі, якщо власники змінили місце проживання або місце перебування таких власників встановити неможливо. Виходячи зі змісту статті 319 Цивільного кодексу України, власник, володіючи користуючись та розпоряджаючись своїм майном на власний розсуд, може вчиняти щодо нього будь-які дії, в тому числі знищити майно чи відмовитись від нього.

     Слід наголосити на тому, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України). Конституція також гарантує власнику його право, закріплюючи норму, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений свого майна інакше, як за рішенням суду. Отже, враховуючи наведене, приватизоване житло, яке не експлуатується власниками, що змінили своє місце проживання, за призначенням, не може бути визнане безхазяйним із зазначених підстав, у тому числі з огляду на те, що власник такого нерухомого майна відомий.

     До нерухомого майна, власник якого відомий, однак місце перебування його встановити неможливо, у тому числі у разі визнання останнього безвісно відсутнім (за наявності відповідних підстав та у судовому порядку), не може бути застосовано а ні поняття «безхазяйне майно», а ні процедуру набуття права власності на нього відповідним органом місцевого самоврядування, оскільки Цивільним кодексом України визначено інші правові механізми розпорядження таким майном.

       Так, відповідно до статті 44 Цивільного кодексу України на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їм майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Тобто, за наявності будь-якої інформації щодо особи власника нерухомого майна існує вірогідність того, що такою особою буде заявлено право на нього або вимогу про повернення власності у своє володіння, користування та розпорядження.

     Ще однією найпоширенішою помилкою зацікавлених органів влади є намагання поширити процедуру набуття права власності на нерухоме майно як безхазяйне у разі смерті власника нерухомого майна та відсутності спадкоємців на зазначене майно.

     Звертаємо увагу, що відповідно до статі 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.  Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

     Тобто, положення вказаної статті визначають долю спадщини, яка внаслідок певних чинників не переходить до спадкоємців. При цьому, встановлює, що визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності вказаних обставин, а лише за наявності рішення суду, яке в свою чергу, приймається за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

     Отже, в даному випадку процедура визнання майна безхазяйним та реєстрація права власності на нього не може бути застосована, адже йдеться про підставу припинення права власності – смерть власника, а також про підставу набуття права власності на спадщину, що визнана судом відумерлою і регулюється цивільним законодавством як окрема чітко визначена процедура.

     Інститут набуття прав власності на безхазяйне нерухоме майно не застосовується і у випадку набуття прав власності за набувальною давністю. Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

       Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду. Таким чином, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.

     Інститутом набувальної давності передбачено у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, для нерухомого майна це складає  десять років.

     Слід звернути увагу на деякі відмінності двох інститутів набуття права власності за набувальною давністю і на безхазяйне нерухоме майно.

     По-перше, набуття права власності нерухоме майно за набувальною давністю можливе і у разі існування відомостей про попереднього власника, що унеможливлює набуття права власності як на безхазяйну річ;

     По-друге, право власності на безхазяйне нерухоме майно набувається єдиним, чітко визначеним суб’єктом – відповідною територіальною громадою, а у разі набуття права власності за набувальною давністю - будь-яким суб’єктом цивільних правовідносин з урахуванням положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Під головуванням заступника голови адміністрації Юрія Волкова відбулось засідання  комітету з визначення підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу по проведенню конкурсу з визначення перевізників пасажирів автомобільним транспортом загального користування у Фастівському районі.

10 червня року на офіційному сайті Фастівської районної державної адміністрації було оголошено про проведення конкурсу з визначення підприємства (організації), що здійснює функцію робочого органу по проведенню конкурсу з визначення перевізників пасажирів автомобільним транспортом загального користування у Фастівському районі. 

У становлені терміни чинним законодавством для надання пропозій щодо участі у конкорсі  заяв від кандитатів не надійшло. 

У відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2008 року № 1081 (зі змінами) «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з пенревезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування», у разі відсутності претендентів на здійснення функцій робочого органу, організатор повинен забезпечити проведення конкурсу самостійно, однак протягом періоду не більш як два роки з моменту оголошення конкурсу з визначення робочого органу.

За результатами наради вирішено  Конкурсному комітету з визначення перевізників автомобільним транспортом загального користування у Фастівському районі забезпечити самостійне проведення конкурсів протягом двох років.

З 1 липня 2019 року в Україні почне діяти новий порядок присвоєння адрес об’єктам будівництва та об’єктам нерухомого майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання дерегуляції господарської діяльності».

Зазначеною постановою затверджений Тимчасовий порядок реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об’єктам будівництва та об’єктам нерухомого майна, який набирає чинності 1 липня 2019 року. Присвоєння таких адрес здійснюватиметься виключно відповідно до зазначеного документу.

Рішення щодо присвоєння або зміни адреси об’єкта будівництва/нерухомого майна приймає уповноважений орган містобудування та архітектури з присвоєння адреси, яким може бути: виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні державні адміністрації. У Києві за це будуть відповідати райдержадміністрації.

Згідно з новим порядком, присвоїти адресу нерухомості можна буде безплатно за бажанням забудовника:

  • під час надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки або містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки;
  • після отримання права на виконання будівельних робіт;
  • після прийняття об’єкта в експлуатацію.

Уповноважений орган з присвоєння адреси протягом 5-ти робочих днів з дня отримання документів від замовника будівництва:

  • приймає рішення про присвоєння адреси об’єкту будівництва;
  • оприлюднює рішення про присвоєння адреси об’єкту будівництва на своєму офіційному сайті або в друкованому засобі масової інформації розповсюдження;
  • вносить дані про присвоєння адреси об’єкту будівництва до реєстру адрес відповідно до Положення про містобудівний кадастр;
  • розміщує скан-копії рішення про присвоєння адреси об’єкту будівництва в реєстрі містобудівних умов та обмежень.

За присвоєння адреси об’єкта будівництва чи об’єкта нерухомого майна плата не стягується.

Присвоєна адреса об’єкта будівництва вказується в містобудівних умовах та обмеженнях (як місце розташування об’єкта) або будівельному паспорті, із зазначенням відомостей про дату та номер рішення уповноваженого органу з присвоєння адреси та найменування такого органу.

З дати прийняття в експлуатацію завершеного об’єкта будівництва присвоєна йому адреса автоматично вважається адресою об’єкта нерухомості та не потребує прийняття додаткових розпорядчих документів уповноваженими органами.

Адреса об’єкта будівництва, об’єкта нерухомого майна не присвоюється тимчасовим спорудам, а також іншим об’єктам будівництва та об’єктам нерухомого майна, перелік яких визначить Мінрегіон та затвердить до 1 липня 2019 року.

Підставами для зміни адреси об’єкта нерухомого майна з 01 липня 2019 року є:

  • зміни в адміністративно-територіальному устрої;
  • зміна назви адміністративно-територіальної одиниці, вулиці або назви гідрографічного, соціально-економічного, природно-заповідного або іншого подібного об’єкта;
  • об’єднання та поділ вулиць;
  • об’єднання, поділ об’єкта нерухомого майна, виділення частки з об’єкта нерухомого майна;
  • упорядкування нумерації об’єктів нерухомого майна.

Сьогодні на вулиці найпрекрасніша пора для наших дітей — літо. У ці літні дні дітьми вчиняється ряд правопорушень та інших негативних явищ через неналежне виконання батьками батьківських обов’язків. З вини батьків, малолітні (неповнолітні) отримують важкі травми, каліцтва тощо.

Ми звертаємося до батьків, опікунів (піклувальників), законних представників! Ви — відповідальні за життя і здоров’я дітей! Будьте уважні і пильні до них. Оберігайте від непередбачуваних обставин, особливо в побуті, на проїзджих частинах доріг, на воді, у лісі і тих місцях, де їх може чекати небезпека. Не залишайте дітей без нагляду! Враховуючи, що сьогодні ми живемо в сучасному світі, де дуже багато спокус для наших підлітків — контролюйте їх вільний час та місцезнаходження. Цікавтеся їхнім життям, дозвіллям, захопленнями, колом друзів, займайте корисною та потрібною справою. Роз’яснюйте дітям чинне законодавство щодо відповідальності їх і дорослих. Не допускайте вседозволеності та безконтрольності, якомога більше часу будьте разом. 

Не забувайте, що саме Ви, батьки — законні представники, несете відповідальність за їхнє життя і здоров’я. 

Бережіть своїх дітей!

В червні 2019 року для лікарів Центру ПМСД та Фастівської ЦРЛ, викладачами Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, проведені виїзні курси тематичного удосконалення по організації охорони здоров’я та діабетології. Запровадження новітніх методик викладання дозволяло зекономити значні кошти медикам та параллельно проводити лікувальний процесс. 
 
На підсумковому засіданні, медики щиро дякували викладачам академії та висловлювали побажання на подальшу співпрацю у майбутньому.

Дохідна частина

Станом на 1 липня платниками податків сплачено до загального фонду зведеного бюджету Фастівського району коштів в сумі 45,3 млн. грн, що становить 121,8 % до запланованих показників з урахуванням змін за січень-червень, та 49,0 % до річних показників, відповідно до районного бюджету 23,8 млн. грн, що становить 118,2 %, та 42,0 %. Виконання в розрізі місцевих бюджетів.

Аналіз виконання загального фонду зведеного бюджету Фастівського району, структура надходжень та порівняння до відповідного періоду минулого року в співставних умовах без надходжень по Кищенському, Паляниченському та Червоненському сільських бюджетах, які з 1 січня 2019 року ввійшли до складу отг. с. Ковалівка Васильківського району .

Аналіз виконання зведеного бюджету Фастівського району

 

по основних видах надходжень

 
             

(тис.грн)

 

Назва доходів

Фактичні надходження за січень-червень 2018 року (без надходжень бюджетів які ввійшли до отг с. Ковалівка)

Показники за січень-червень 2019 року

2019 в порівнянні до 2018 року

 

Уточнений план

Факт

%

Відхилення

%

Відхилення

 
 

Всього

34278,3

37235,7

45339,8

121,8

8104,1

132,3

11061,5

 
                 

Податок на доходи фізичних осіб

17160,4

19551,8

23205,7

118,7

3653,9

135,2

6045,3

 

Єдиний податок

8500,5

9251,0

10339,5

111,8

1088,5

121,6

1839,0

 

Плата за землю

4744,2

4903,7

6962,1

142,0

2058,4

146,8

2217,9

 

Акцизний податок

1269,5

1245,4

1417,7

113,8

172,3

111,7

148,2

 

Податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки

703,8

633,5

958,9

151,4

325,4

136,2

255,1

 

 Видаткова частина

Видатки загального фонду зведеного бюджету району виконані в сумі 188,2 млн.грн, що становить 52,5 відсотків уточнених призначень на 2019 рік. Видатки спеціального фонду складають 11,22 млн.грн., що становить 35,8 відсотків уточнених призначень на рік.

З районного бюджету здійснено видатків на 170,2 млн.грн., що становить 53,8 відсотка уточнених бюджетних призначень на 2019 рік. Здійснено видатків зі спеціального фонду на суму 9,72 млн. грн., що становить 40,3 відсотків уточнених бюджетних призначень на рік.

На фінансування захищених статей видатків зведеного бюджету спрямовано 92,2 % коштів в тому числі: на виплату заробітної плати з нарахуваннями спрямовано 102,5 млн.грн., що без цільових субвенцій та міжбюджетних трансфертів складає 80,5 % здійснених на звітний період видатків бюджету, на оплату енергоносіїв 13,2 млн.грн., що складає 10,3 % видатків, на оплату медикаментів 0,5 млн.грн, що складає 0,4 % видатків, на оплату продуктів харчування 1,2 млн.грн, що складає 0,9 % видатків бюджету.

Станом на 1 липня 2019 року по загальному фонду кредиторська заборгованість по заробітній платі з нарахуваннями становить 1,6 млн.грн та за спожиті бюджетними установами енергоносії 1,5 милн.грн.

На початку липня 2019 року заборгованість повністю погашена.

Попередні списки надаються для загального ознайомлення в приміщеннях дільничних виборчих комісій.

Нагадуємо, що звернутися до відділу ведення Державного реєстру виборців для тимчасової зміни місця голосування без зміни виборчої адреси можливо не пізніше ніж за п’ять днів до дня голосування.

Враховуючи, що позачергові вибори народних депутатів України призначено на 21 липня 2019 року, цей строк спливає 15 липня 2019 року, тобто для здійснення тимчасової зміни місця голосування залишилося всього чотири дні.

Протягом виборчого процесу позачергових виборів народних депутатів України щодо тимчасової зміни місця голосування до відділу звернулись понад 150 виборців.