ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРАЦІВНИКУ, ЯКЩО ЙОГО ЗВІЛЬНЯЮТЬ ЗА ПРОГУЛ

 Відповідно до вимог п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ) власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір з працівником у разі вчинення ним прогулу без поважних причин, у тому числі й у разі відсутності працівника на робочому місці 3-х годин протягом робочого дня.

Відсутність працівника на робочому місці без поважних причин є порушенням трудової дисципліни, за що, у відповідності до статті 147 КЗпПУ передбачено притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та  застосування до нього дисциплінарного стягнення, а саме догани чи звільнення з роботи.

Однак, за кожне порушення до працівника можливо застосувати лише одне дисциплінарне стягнення, а саме: за одне порушення не можна оголосити працівнику догану і за це ж порушення звільнити його з роботи.

Звільнення за вчинення прогулу повинне проводитись роботодавцем із суворим додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Відсутністю на роботі є знаходження працівника поза територією підприємства, де він відповідно до трудових обов’язків повинен виконувати доручену йому роботу.

Якщо ж працівник залишив своє робоче місце, але не залишав територію підприємства – це не може вважатися прогулом.

З метою уникнення непорозумінь працівниками чіткого визначення режиму робочого часу/часу відпочинку на підприємсті, роботодавець повинен визначити та документально закріпити у вигляді наказів, правил та посадових інструкцій (обов’язків) наступне положення:

• режим робочого часу підприємства (графік роботи), визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективним договором чи іншими внутрішніми нормативними актами, які повинні бути доведені до відома працівника під розписку при його працевлаштуванні на роботу.

Перш за все, роботодавець повинен з’ясування причин відсутності працівника на роботі.

Процедура звільнення розпочинається після доповідної записки безпосереднього керівника відсутнього працівника щодо факту відсутності останнього.

Роботодавець може вчинити ряд певних дій з метою перевірки зазначеної інформації, а саме зателефонувати працівнику та членам його родини, відвідати працівника за його за місцем державної реєстрації чи фактичного проживання, надіслати лист із повідомленням про врученням з пропозицією надати пояснення щодо його відсутності.

Відсутність працівника може бути зафіксована автоматизованою пропускною системою або  відповідною позначкою у табелі обліку робочого часу працівників, якщо облік використання робочого часу ведеться за допомогою табеля та (або) відсутністю позначень у журналі, в яких працівники ставлять свій підпис при приході на роботу тощо. 

Крім цього, необхідно обов’язково  задокументувати факт відсутності працівника на роботі за допомогою акту про відсутність на робочому місці, який складається та підписується комісією, яка складається не менше, ніж з трьох осіб.

До прийняття рішення про накладення такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, роботодавець також повинен витребувати від працівника письмове пояснення після появи працівника на роботі. У разі відмови працівника від надання письмового пояснення щодо причини прогулу, роботодавець повинен скласти відповідний акт. Пропозицію щодо надання письмового пояснення з причин відсутності на роботі роботодавець може  запропонувати  під час відвідування працівника за місцем проживання.

Відповідно до вимог статті 148 КЗпПУ дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 (одного) місяця з дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. 

У разі, якщо на підприємстві є первинна профспілкова організація, членом якої є працівник, то  для його звільнення за прогул необхідна згода органу первинної профспілкової організації.

Звільнення працівника оформляється наказом про звільнення за прогул, який готується на підставі наказу про накладення дисциплінарного стягнення та протоколу профспілкового органу.

Якщо працівник, який вчинив прогул, так і не з’явився на роботі, він звільняється останнім днем фактичного виконання ним трудових обов’язків з виданням наказу про звільнення більш пізньою датою.

В день видання наказу про звільнення працівника необхідно направити йому копію наказу про звільнення, лист з пропозицією з’явитися за трудовою книжкою та отриманням усіх належних йому виплат (бажано із повідомленням про вручення та описом вкладення).

«ЗАТРИМАЛА ПОЛІЦІЯ/ПРОКУРАТУРА/СБУ/НАБУ? ЩО РОБИТИ?»

 «Практичні поради щодо Вашої поведінки при затриманні за підозрою у вчиненнікримінального правопорушення (злочину)»

Затриманняпредставниками правоохоронних органів зазвичай для людиницепсихологічнийстрес.

 Одразу після затримання, із затриманою особою працюють кілька поліцейських, які мають відповідну підготовку, досвід роботи і вміло використовують те, що людина налякана, перебуває у незвичній для себе обстановці й зовсім не знає, як себе поводити, які вона має права та як довести свою невинуватість.

Таким чином, затриманій особі необхідно заспокоїтись, не нервувати, поводити себе врівноважено та не піддаватись на провокації.

Поліцейський можуть запропонувати самостійно написати зізнання у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) – так, до листопада 2012 року, під час дії Кримінально - процесуального кодексу України (в редакції 1960 року) це була «Явка з повинною про вчинення злочину», а  з листопада 2012 року, з моменту вступу в дію нового Кримінального процесуального кодексу України (в редакції 2012 року)– це «Заява про вчинення кримінального правопорушення (злочину) на ім'я керівника відділу поліції, а до листопада 2015 року – міліції», після написання якої нібито не буде підстав в подальшому затриманні і особа матимете змогу піти додому.

Працівникиправоохоронних органів (поліціїта ін.) можуть намагатися встановитидовірливі й доброзичливістосунки, починаютьпереконувати Вас втому, що в даний час для Вас головне – бути звільненим. Вони можуть обіцяти,  що цезізнання (заява про вчинення кримінального правопорушення (злочину)) не тягне на «реальнепокарання» (позбавлення волі, і що суд засудить Вас до умовногопокарання/виправних робіт/штрафу або з Ви будете звільнені на підставі «Акту про амністію»/,кримінальне провадження буде закрито на підставі «Угоди про примирення між обвинуваченим та потерпілим», а отже й всім буде добре: кримінальне правопорушення (злочин)розкрито, а Ви на волі.

Однакцелишенебажання працівників правоохоронних органів (поліцейських та ін.)працюватиналежним чином та є прямим порушеннямдіючого законодаства.

Зазвичай, вийшовши з приміщення правоохоронного органу (поліції та ін.), Ви матимете змогу у суді відмовитися від написаного (це дійсно так, суд може не приймати зізнання до розгляду, якщо вони отримані незаконним шляхом – але це необхідно довести у суді).

Однак, необхідно завждививажено й навіть критично ставитися до подібнихпропозицій і не піддаватись на такіумовизвільнення – правоохоронний орган (поліція та ін.) зацікавлений в розкриттікримінального правопорушення (злочину), а не у Вашомузвільненні.

Не будьте наївним та не довіряйтезапевненнямпрацівників правоохоронних органів (поліції та ін.), що Ви вчинили незначне кримінальне правопорушення (злочин) і Вам «за ценічого не буде», а тільки штраф.

Не буваєнезначнихкриміналотних правопорушень (злочинів) – всі вони роблятьВас небезпечною для суспільстваособою. Навіть якщо це й тільки штраф, то сам факт притягнення до кримінальноївідповідальностіу Вашійбіографії не поставить Вас у вигідномусвітлі і навітьможепризвести до певнихобмежень ваших прав. Якщо ви невчиняли будь-якого кримінального правопорушення (злочину) – не беріть на себе чужупровину й чужу відповідальність.

Не варторозмовляти із працівникамиправоохоронних органів (поліції та ін.) на кримінальномуарґо(«жаргоні»/»фені») – цетількипосилитьпідозру до Вас. Але і не треба показувати, що Ви «згодні на все»аби якнайшвидшевийти з приміщення і наляканісвоїм становищем.

 РАДИМО ВАМ:

ВАС ЗАТРИМАЛИ ЗА ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ:

1. своїмидіями непровокуватипредставників правоохоронних органів (поліції та ін.);
2. вимагати надати Вам дозвіл зателефонувати Вашому адвокату, а у разі відсутності такого (якщо у Вас не підписана безтермінова угода з адвокатом про представлення Ваших інтересів у правоохоронних органах та у суді), надати Вам захисника (адвоката) з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вашому регіоні (області)*;
3. без погроз, образ та зухвалості, а спокійно, впевнено і переконувати працівників правоохоронних органів (поліцію та ін.)у своїйневинуватості;
4. у будь-якомуразі не тікати та не чинитифізичного опору;
5. відмовитисьбрати участь у будь-якихслідчихдіях до прибуттязахисника (адвоката) та посилатись на ст. 63 Конституції України**;
6. не підписуватинезаповненідокументи або такі, де невірновикладеніобставини і причини затримання або обставинивчинення кримінального правопорушення (злочину) та посилатись на ст.63 Конституції України;
7. нагадувати про передбачені КПК строки затримання та необхідністьВашогозвільнення, уразіїхнедотримання.

ВАС ОБВИНУВАЧУЮТЬ У ВЧИНЕННІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ (ЗЛОЧИНУ):

 Якщо Вас або Ваших близькихзвинуватили у вчиненнікримінальногоправопорушення (злочину), пам’ятайте, що лишедіючи в межах правових норм можнадопогти у даній ситуації.

Кримінальний процес – це діяльність органів досудового розслідування, судді, прокурора, яка чітко врегульована законодавствам і направлена на розкриття злочинів, викриття і покарання винних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності.

Саме тому кожен із нас, може бути учасником цього процесу – як у ролісвідка, потерпілого, так і у роліобвинуваченого, тобто того, хто переступив певну межу, встановленукримінальнимзаконодавством.

Кримінальнепроцесуальнезаконодавствочітковизначає процедуру затримання особи, яка підозрюється у вчиненнікримінального правопорушення (злочину). Затримання часто супроводжується силою, аджемовайде про суспільнонебезпечну особу і тому чинитиопір в ткому випадку не варто.

Запам’ятайте, що особа визначаєтьсявинуватою у вчиненнікримінального правопорушення (злочину)тількипісля набрання законної сили винесеного судом обвинувального вироку.Тобто, процедура затримання та розслідуваннякримінального правопорушення (злочину)повинні лишеобмежувати права затриманої та обвинуваченої особи, і ніхто не має права називатиїї «злочинцем», поки вина не буде встановлені та доведена у судовому порядку.Ценазивається«презумпцієюневинуватості».

Кримінальне правопорушення (злочин) є суспільнонебезпечнимдіянням. Його розслідуваннямзаймаютьсяслідчі, за дорученнямякихоперативніпрацівникиможутьздійснюватизатриманняпідозрюваної особи. Існує два видизатримання – фактичне (на місцівчиненнякримінального правопорушення (злочину) та затримання на підставі ухвалислідчого судді, тобто коли у провадженні з’являєтьсяпідозрюваний і видаєтьсясанкція на його затримання.

Фактичнез атримання (ст. 208 КПК України) – особу застали під час вчинення кримінального правопорушення (злочину) або замаху на його вчинення.

Це ж стосується ситуації, коли безпосередньо після вчиненнякримінального правопорушення (злочину) потерпілий або очевидець вказали на особу або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ц

я особа щойно вчинила кримінального правопорушення (злочин).

Затримання на підставі ухвалислідчого судді (ст. 191 КПК України) – післявиданняухвалиухвалислідчого судді, суду про дозвіл на затримання вона виконуєтьсяуповноваженими особами правоохоронного органу, до підслідності якого відноситься провадження, в якомупідозрюється особа. В поліції цеоперативніпрацівники.

ПІД ЧАС ЗАТРИМАННЯ ПРАЦІВНИКИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЗОБОВ'ЯЗАНІ:

1. Під час затримання особуповинні негайно повідомити зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого кримінального правопорушення (злочину) він підозрюється (ч. 4 ст. 208 КПК України).
2. Затриманий має право зберігатимовчання, тобто не говоритинічого з приводу підозри (обвинувачення) проти себе або у будь-який момент відмовитисявідповідати на запитанняпрацівників правоохоронних органів (поліції та ін.)(ч. 4 ст. 42 КПК України).
3. Затриманий має право відмовитисядаватипокази і підписуватидокументистосовно себе, членівсім'ї чи близькихродичів, коло якихвизначається законом (ст. 63 Конституції України, ст.ст. 18, 42 КПК України).
4. Затриманомунадається право особистоповідомити по телефону близькихродичів чи іншихосіб про своєзатримання і місцеперебування (ст. 42 КПК). Якщо такеповідомленнязагрожуєінтересамдосудовогорозслідування, то такеповідомленняздійснюється самим поліцейським.
5. У разі погіршення стану здоров’я або при отриманні тілесних ушкоджень при затриманні особа має правоотримати невідкладну медичну допомогу, яку надає поліцейський внаслідок застосування такого заходу поліцейського примусу (ч. 4 ст. 43 ЗУ «Про Національну поліцію», п. 6 ст. 3 ст. 212 КПК).

Про кожний випадок затримання поліція негайно після фактичного затримання особи повідомляє центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (БВПД) за допомогою телефонного чи інших видів зв’язку (ч. 2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затвердженого  Постановою КМУ № 1363 від 28.11.2011). Залученнязахисника (адвоката) із центру відбувається у всіх випадках, окрімвипадків, якщо особа запросила власногозахисника. Однактакавідмовавідбувається не під час затримання, а після того як захисник (адвокат) прибув до відділення поліції та у присутності якого, особа відмовилася від послугзахисника (адвоката) у форміписьмової заяви, копіяякоїподається адвокатом до відповідногорегіонального центру (ч. 3 ст. 261 КУпАП, ч. 9 Порядку інформування, затвердженогоПостановою КМУ № 1363 від 28.11.2011).

Якщо ж представник правоохоронного органу (поліція та ін.) не повідомляє Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та ігнорує Ваші вимоги зробити це, то законодавство передбачає можливість повідомлення про затримання Вашими родичами за єдиним телефонним номером безоплатної правової допомоги – 0-800-213-103.

Розглядповідомленьздійснюєтьсярегіональними центрами відповідно до їхкомпетенції та за умовиотриманняобов’язковихвідомостей про ступіньспоріднення із затриманоюособою (ч. 3 Порядку інформування,затвердженогоПостановою КМУ №1363 від 28.11.2011).

Слід вимагати невідкладної зустрічі із захисником (адвокатом) ще до початку першого допиту чи інших процесуальних дій. В подальшому Ви маєте право на необмежену кількість побачень без обмеження часу їхньої тривалості (ч. 3 ст. 42 КПК).

Про затриманняскладається протокол (на практиці, післядоставленнязатриманої особи до правоохоронного органу (поліції та ін.).

Працівникправоохоронного органу (поліції та ін.)зобов’язаний оголоситиособі права затриманого та вручитиекземпляр протоколу про затримання з повнимпереліком прав та обов’язківзатриманого (ч. 4,5 ст. 208 КПК).

Час затримання  особи рахується з моменту її фактичного затримання, тобто коли особа фізично була змушеніпідкоритисяпрацівникові поліції та втратила свободу пересування(ст. 209 КПК). Час затриманнявказується у протоколі і з цього моменту починаєтьсявідлікстроківзатримання.

СТРОКИ ЗАТРИМАННЯ: 

Протягомзазначенихстроків повинні бути виконані наступні дії (у зворотньому випадку – особа звільняється):

1. протягом 24 годин затриману особу повідомлено про підозру(процесуальний документ)слідчим або прокурором (ч. 2 ст. 278 КПК України);
2. протягом 60 годин особа маєпостати перед судом для розгляду клопотання про обраннязапобіжного заходу (ч. 2 ст. 211 КПК України), а суд протягом 72 годин з моменту затриманнямаєприйнятирішення про обрання особі запобіжного заходу (триманняпідвартою(ч.3 ст. 278 КПКУкраїним).

З моменту прибуттязахисника (адвоката) до затриманої особи, щодонеїможутьздійснюватисяпроцесуальнідії, насамперед – допит. Допит маєвідбуватися з перервоюкожні 2 години, а загальний строк його проведення не повинен перевищувати 8 годин на день (ст. 224 КПК).

Також працівники правоохоронних органів (поліції та ін.) повинні забезпечити [письмовий] запис усіх дій, що проводяться із затриманою особою, зокрема час їх початку та закінчення , а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при їх проведенні.

* Регіональний з центр надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області: вул. Гайок, 4а, м. БілаЦерква, Київська область, 09104,0-800-213103;

**стаття 63 Конституції України:

«Особа не несевідповідальності за відмовудаватипоказання або поясненнящодо себе, членівсім'ї чи близькихродичів, коло якихвизначаєтьсязаконом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудниймає право на захист.

Засудженийкористуєтьсявсіма правами людини і громадянина, за виняткомобмежень, яківизначені законом і встановленівироком суду.»

ПОСИЛАННЯ:

Асоціація УКРАЇНСЬКИХ МОНІТОРІВ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

http://protokol.com.ua/ua/dekilka_praktichnih_porad_shchodo_vashoi_povedinki_pri_zatrimanni_za_pidozroyu_u_vchinenni_zlochinu/

ЯК ОФОРМИТИ ЗАКОРДОННИЙ ПАСПОРТ ДЛЯ ДИТИНИ?

Паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій – «чіп».

З метою оформлення закордонного паспорта для дитини необхідно звернутись у місті Фастові до територіального органу Державної міграційної служби.

Які необхідно зібрати документи?

• Паспорт громадянина України (для особи, яка досягла 14-річного віку);
• Свідоцтво про народження або документ, який підтверджує факт народження (якщо особі немає 14 років).
• Документ, який посвідчує особу законного представника, у разі подання документів законним представником, крім випадків, коли законним представником є один із батьків.
• Індивідуальний податковий номер (ідентифікаційний код).
• Документи, які підтверджують сплату адміністративного збору.

У разі оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 12-річного віку, або особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я, може бути подано одну кольорову фотокартку розміром 10-15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом

При замовленні другого закордонного паспорта обов'язкова наявність раніше виданого закордонного паспорта або проїзного документа дитини (діючого, не діючого, на інше прізвище). Сканування відбитків пальців рук дітей здійснюється з 12 років за дозволом батьків (законних представників).

 Хто може звернутись за оформленням паспорта для виїзду за кордон?

• Особа, яка досягла 16-річного віку, на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто;
• Особа, яка не досягла 16-річного віку, на підставі заяви-анкети одного з батьків чи опікунів.
• У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява має бути нотаріально засвідчена перед поданням.
• Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення, обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає дитина.

У разі оформлення паспорта дитини меншої 16 років, яка проживає з одним із батьків, а місцезнаходження другого з батьків невідоме, необхідно подати оригінал або засвідчену копію одного з документів:

• свідоцтва про смерть другого з батьків;
• рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;
• рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;
• рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;
• довідки про реєстрацію місця проживання дитини разом з одним із батьків, який подає заяву-анкету;
• оригінал витягу з реєстру актів цивільного стану про народження із зазначенням відомостей про батька.

Заява від другого з батьків не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства.

Скільки коштує оформленням паспорта для виїзду за кордон?

Вартість залежить від строку виготовлення.

• Не довше 20 днів – 557 грн 32 коп.
• Не довше 7 днів – 810 грн 32 коп.
• Не довше 3 днів (у зв’язку з нагальною потребою в лікуванні чи смертю родича, який проживав за кордоном) – 810 грн 32 коп. 

Видача паспорта здійснюється тим самим органом, який прийняв документи.

Для отримання паспорта для виїзду за кордон, пред’являється документ, що посвідчує особу.

Паспорт дитини до 12 років може бути виданий особі, уповноваженій на це законним представником на підставі довіреності, засвідченої в установленому порядку.

Паспорт для виїзду за кордон дитині від 12 до 16 років, може бути виданий особі, уповноваженій на це законним представником на підставі довіреності за умови присутності особи, на ім’я якої оформлено паспорт для виїзду за кордон.

Чи є якісь особливі моменти, на які варто звернути увагу?

У випадку відсутності біометричного паспорта для виїзду за кордон дитині – громадянину України необхідно оформити відповідну візу у представництві тієї країни, куди планується подорож.

З дітей віком до 18 років і дітей віком до 21 року, які перебувають на утриманні, плата за оброблення заяв про оформлення віз не стягується.

За наявності паспорта громадянина України або проїзного документа дитини дитина може перетинати кордон з Республікою Білорусь.

За наявності паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм або проїзного документа дитини дитина може перетинати кордон з Турецькою Республікою. 

Коли доведеться отримувати новий паспорт?

Паспорт для виїзду за кордон оформляється на 4 роки особам, які не досягли 16-річного віку, і на 10 років особам, які досягли 16-річного віку.

Як отримати тимчасову допомогу на утримання дитини, батьки якої ухиляються від її утримання та сплати аліментів?

 Діючим Сімейним кодексом України закріплений обов’язок батьків утримувати своїх дітей (ст.180 та ст.181СКУ).

Однак  у деяких випадках батьки ухиляються від утримання своїх дітей, в тому числі й від сплати аліментів на утримання дитини з будь-якої причини.

 В такому разі управлінням (відділом) соціального захисту населення міської/районної ради  може бути призначено дитині тимчасову державну допомогу, з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина.

Виплата такої допомоги проводиться у відповідності до «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006  за № 189.

Вищевказана тимчасова допомога може бути призначена у наступних випадках:

1. рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується у зв’язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення;
2. стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на строковій військовій службі;
3. місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Тимчасова допомога призначається на дітей віком від 0 до до 18 років.

Для призначення тимчасової допомоги необхідно звернутися до управління/відділу соціального захисту населення за місцем реєстрації/проживання батька/матері, який утримує дитину та надати наступні документи:

1. заяву про призначення та виплату тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
2. копію свідоцтва про народження дитини;
3. декларацію про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім’ї;
4. рішення суду та виконавчий лист про стягнення з одного з батьків аліментів на дитину; довідка державної виконавчої служби, що підтверджує факт несплати аліментів одним з батьків протягом шести місяців, що передують місяцю звернення;
5. довідка відповідної установи про здійснення стосовно одного з батьків кримінального провадження або про його перебування на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, визнання його в установленому порядку недієздатним, а також перебування на строковій військовій службі;
6. повідомлення органу внутрішніх справ про те, що місце проживання (перебування) одного з батьків дитини не встановлено.

Така тимчасова допомога надається на дітей у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

 * ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ НА 1 ОСОБУ В РОЗРАХУНКЕУ НА МІСЯЦЬ У 2018 РОЦІ

ВСЕ ПРО ПЕНСІЮ:

Калькулятор стажу роботи: трудовий, страховий, пенсійний

Пенсійне та соціальне законодавство, а також пов’язані з ними нормативні акти, містять кілька різновидів стажу роботи, в тому числі:

• трудовий (загальний) — це періоди офіційної трудової діяльності, що підтверджуються записами в трудовій книжці. Трудовий стаж може включати в себе такі поняття як загальний, пільговий і спеціальний стаж роботи. У Законі України «Про пенсійне забезпечення» поняття загального стажу роботи в основному застосовується для відмінності його від стажу, що дає право на пільги по призначенню пенсії
• страховий (пенсійний) — це відрізок часу, протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачувалися внески в сумі не менше, ніж мінімальний страховий внесок (ст. 24 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»)
• спеціальний — це сумарна тривалість певної трудової діяльності на відповідних видах робіт, що дає право на дострокове призначення трудової пенсії
• пільговий — це період трудової діяльності в шкідливих, небезпечних або специфічних умовах протягом повного робочого дня. Перелік виробництв, робіт, професій, посад і показників, за якими період трудової діяльності може бути віднесений до пільгового стажу, затверджений постановами Кабінету Міністрів України

З введенням страхового стажу (01.01.2004 року) стало не важливо, скільки людина фактично працювала -значення має протягом якого періоду і скільки сплачував роботодавець за неї до Пенсійного фонду. Трудовий стаж, отриманий до січня 2004, автоматично прирівнюється до страхового стажу. Після зазначеної дати для розрахунку пенсії має значення період сплати страхових внесків.

Який стаж потрібен для пенсії?

Пенсійна реформа 2017 року суттєво змінила умови виходу на пенсію для українців. Зокрема, були переглянуті вимоги до пенсійного віку і кількості років страхового стажу. З 1 січня 2018 року піти на пенсію громадяни України можуть в 60, 63 або 65 років залежно від накопиченого за роки трудової діяльності страхового стажу.

Що входить в пенсійний (страховий) стаж?

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» без сплати внесків до Пенсійного фонду у страховий стаж пенсіонера зараховується:

• строкова служба в армії
• догляд за дитиною-інвалідом
• військова (не строкова) служба
• відпустка по вагітності та пологам
• відпустка по догляду за дитиною до 3 років
• строкова альтернативна (невійськова) служба
• перебування на фронті або участь у бойових діях
• період перебування за кордоном дружин або чоловіків дипломатів під час служби
• інвалідність через нещасний випадок на виробництві або профзахворювання
• виконання обов’язків батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу
• служба у воєнізованих формуваннях, гірничорятувальних частинах і аварійно-рятувальних підрозділах, створених відповідно до законодавства України
• строк отримання матеріальної допомоги на професійну підготовку / перепідготовку та підвищення кваліфікації, а також період отримання допомоги по безробіттю
• догляд за інвалідом I групи, престарілим, що вимагає постійного догляду (по МСЕК) або особою, що досягла 80 років, якщо такий догляд здійснює непрацююча працездатна людина

Додатково до вищевказаних пунктів в період до 1 січня 2004 року в пенсійний стаж згідно чинного тоді Закону «Про пенсійне забезпечення» включаються:

• навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі
• період проживання дружин офіцерів, прапорщиків і мічманів, а також військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю (не більше 10 років)

Які документи підтверджують пенсійний стаж?

Нарахування та підтвердження страхового стажу за період трудової діяльності до 1 липня 2000 року здійснюється на підставі записів у трудовій книжці, а також інших документів (довідок підприємств, установ і організацій, а також даних держархівів). Після 1 липня 2000 року розрахунок пенсійного стажу проводиться суто за даними персонального обліку в Пенсійному фонді.

Як розраховується пенсійний стаж при нарахуванні пенсії?

Пенсійний стаж в Україні обчислюється в місяцях. При цьому, неповний місяць роботи може бути зарахований до страхового стажу в повному обсязі, якщо сума сплачених за цей місяць внесків до Пенсійного фонду не менше мінімального страхового внеску. Якщо з яких-небудь причин страховий внесок був сплачений в меншому розмірі, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення відповідної доплати (проводиться співробітниками ПФ за зверненням працівника). Без здійснення доплати, страховий стаж визначається пропорційно сплаченим внескам (за встановленою законодавством формулою).

Який розмір страхового внеску у 2018 році для фізичної особи?

З січня 2011 року в Україні діє Єдиний соцвнесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Единый социальный взнос), який замінив собою чотири раніше існуючих обов’язкових державних соціальних збори: пенсійний, соцстрах (лікарняні), «безробіття» та «нещасний випадок».

З 01.01.2016 року для всіх категорій платників встановлена єдина ставка ЄСВ — 22%. Таким чином, з 1 січня 2018 року всі підприємці, як на загальній системі, так і на єдиному податку, сплачують внесок у розмірі 819,06 гривень на місяць. Для ФОП 1-ої групи єдиного податку з цього року скасована можливість сплати ЄСВ в сумі не менше 1/2 мінімального страхового внеску.

Чи буде враховуватися стаж, отриманий за кордоном при оформленні пенсії в Україні?

Особливості врахування стажу, отриманого за кордоном, залежать від наявності міжнародних договорів про пенсійне забезпечення між Україною та державою, в якій українці працюють. Так, наприклад, при призначенні пенсії в Україні враховується страховий стаж, отриманий в країнах ближнього зарубіжжя: Вірменія, Грузія, Казахстан, Російська Федерація, Білорусь, Азербайджан, Узбекистан, Таджикистан, Молдова, Туркменістан, Киргизстан. З цими державами у нас укладені так звані територіальні договори, тобто пенсія призначається відповідно до чинного законодавства держави, на території якої пенсіонер проживає.

Між Україною, Латвією, Естонією, Литвою, Болгарією, Словаччиною, Польщею, Румунією, Іспанією, Португалією, Угорщиною, Чехією і Монголією діють так звані пропорційні договори про пенсійне забезпечення. Ці угоди передбачають пропорційне фінансування пенсійних виплат, тобто кожна країна платить пенсію за частину трудового стажу, отриманого на її території, пропорційно пенсійним внескам та заробітній платі. При цьому, розмір доходу (заробітку) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Перевірка і підтвердження стажу компетентними органами відповідної країни здійснюється Пенсійним фондом за запитом пенсіонера, із зазначенням точної адреси підприємства і його назви.

Робота за кордоном не враховується при нарахуванні пенсії, якщо між Україною та іноземною державою немає договору про соціальне та пенсійне забезпечення (Німеччина, Італія, Ізраїль).

Що робити, якщо не вистачає мінімального страхового стажу для призначення пенсії?

Згідно до ст. 26 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» наявність у людини мінімально необхідного страхового стажу дає їй право на оформлення пенсії після досягнення встановленого віку. При відсутності потрібного трудового стажу для призначення пенсії, можна укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Це дасть можливість докупити страховий стаж, але не більше ніж за 5 років.

Придбання відсутнього страхового (пенсійного) стажу шляхом доплати ЄСВ до Пенсійного фонду України проводиться відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Перелік осіб, які мають право на добровільну участь у солідарній і / або накопичувальній пенсійній системі визначено статтею 12 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме:

• особи з 16 років, які не підлягають загальнообов’язковому пенсійному страхуванню відповідно до ст. 11 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
• іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають та працюють в Україні
• громадяни України, які постійно проживають або працюють за кордоном

Таким чином, період, за який були виплачені єдині страхові внески, буде зарахований до пенсійного стажу. Умови такої участі, розмір внесків і періодичність їх виплати визначаються відповідним договором з ПФ. Якщо пенсіонер не набув необхідного для пенсії страхового стажу, органами соціального захисту населення йому може бути призначена держдопомога згідно ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію».

Як і за скільки можна купити стаж для пенсії?

Купити стаж в Пенсійному фонді не складно — головне правильно розрахувати скільки років страхового стажу треба докупити щоб мати можливість отримувати пенсію, а не соціальні виплати. Визначитися з кількістю відсутнього стажу допоможуть співробітники ПФ при проведенні попередньої калькуляції розміру пенсії (за зверненням пенсіонера). Також провести обчислення можна самостійно за допомогою програми «Пенсійний калькулятор».

Скільки потрібно заплатити за пенсійний стаж?

Питання актуальне і цікавить багатьох українців, особливо в зв’язку з проведеною пенсійною реформою і збільшенням кількості страхового стажу для набуття права виходу на пенсію. Тому, для більшої наглядності, наведемо приклад розрахунку:

Припустимо для отримання пенсії людині не вистачає 1 року (тобто 12 місяців) страхового стажу. Обчислення розміру доплати здійснюється за формулою:

Д = С × К × М, де:

• Д – доплата за бракуючий пенсійний стаж
• С – страховий внесок з мінімальної заробітної плати за ставкою ЄСВ — 22%
• К – коефіцієнт вартості компенсації, який застосовується при одноразовій сплаті
• М – кількість місяців стажа, яких не вистачає для пенсії

Отже, з 01.01.2018 по 31.12.2018 мінімальна зарплата становить 3723 гривень. Мінімальний страховий внесок за 22% ставкою ЄСВ (819,06 грн.) З урахуванням коефіцієнта, який застосовується при одноразовій сплаті (за 1 рік — 2) дорівнює 1638,12 грн.

Таким чином, сума, яку необхідно у 2018 році сплатити в ПФ за покупку одного року стажу становить 19657,44 грн. (12 місяців × 1638,12).

Зверніть увагу, що через підвищення мінімальної заробітної плати, розмір компенсації за кожен куплений рік страхового стажу буде збільшуватися.

Джерело:

https://www.lawportal.com.ua/kalkuljator-stazhu-roboti-trudovij-strahovij-pensijnij.html

ПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ ЩОДО СПЛАТИ «ВІЙСЬКОГО ЗБОРУ»

Військовий збір - це додатковий податок, який сплачують громадяни України з 2014 року.

Розмір «військового збору» (податку) становить 1,5% від доходу.

ПЛАТНИКИ ВІЙСЬКОГО ЗБОРУ:

1. громадяни України (резиденти), які проживають на території, а також за кордоном;
2. іноземні громадяни (нерезиденти), які проживають на території України, а також отримують прибуток на території України як в гривнях, так і в будь-якій іноземній валюті;
3. податкові агенти, які зобов'язані перераховувати певний відсоток отриманих виплат до держбюджету України.

ОБЄКТИ ОПОДАТКУВАННЯ:

Відповідног до вимог статті 163 Податкового кодексу України:

• дохід за місяць або рік, який оподатковується;
• доходи, які резиденти або нерезиденти отримують з інших держав;
• різні типи оподатковуваних виплат (податок стягується при їх нарахуванні).

ВИДИ ДОХОДІВ, ЯКІ ОПОДАТКОВУЮТЬСЯ:

Відповідно до вимог статті 64 Податкового кодексу України:

1. заробітна плата платника податків;
2. різноманітні виплати цивільно-правового характеру (премії і т.д.);
3. гроші, що були отримані в результаті реалізації майна (в тому числі акцій, роялті);
4. кошти, що були отримані в результаті проведення фінансових операцій з майном фізичної або юридичної особи;
5. дохід, що не включався в минулі податкові періоди;
6. доходи пасивного характеру, що включають виграші;
7. гроші, що були отримані в результаті процедури дарування;
8. майно, що було визнано скарбом;
9. доходи від операцій з цінними паперами.

 НЕ ПІДЛЯГАЄ ОПОДАТКУВАННЮ:

• фінансова допомога соціального характеру, яку держава виплачує вагітним жінкам, а також молодим мамам;
• грошова допомога, яка надається на медичне обслуговування;
• допомога, яка виплачується при похованні;
• стипендія, що виплачується студентам і аспірантам;
• кошти, які призначаються на санаторно-курортне лікування (оздоровлення);
• пенсії ( починаючи з 2018 року в Україні «військових збір» з пенсіонерів не стягується);
• сума вартості подарунків (але важливо відзначити, що вартість подарунка в такому випадку не повинна перевищувати розмір однієї заробітної плати);
• гроші, що потрапляють під категорію благодійної допомоги;
• операції з купівлі валюти.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕСПЛАТУ  АБО ПРОСТРОЧЕННЯ СПЛАТИ «ВІЙСЬКОВОГО ЗБОРУ:

Несплата або ж прострочення сплати «військового збору» в 2018 році призводить до нарахування пені, яка нараховується після закінчення трьох місяців з моменту останньої сплати податків.

У разі, якщо фізична або юридична особа ухиляється від сплати податку кілька разів, сума штрафу зростає (50% від несплаченого зобов'язання вдруге і 75% вже в третій раз).

Крім цього, за несплату або ж прострочення сплати «військового збору»  можлива адміністративна відповідальність, яка тягне за собою сплату трьох мінімальних доходів. Штрафи можуть нараховуватися в разі помилкового нарахування податків (може нараховуватися неправильна сума). Повторне порушення загрожує ще більшим штрафом.

ДО УВАГИ ПОДОРОЖУЮЧИХ!

Грошова компенсація пасажиру за затримку/скасування авіарейсу

У відповідності до вимог ч. 16 ст. 100 Повітряного кодексу України кожен пасажир має право на грошову компенсацію від авіаперевізника у випадку скасування авіарейсу, його тривалої затримки чи відмови у перевезенні.

Крім цього, передбачене право пасажира на грошову компенсацію за зниження класу обслуговування.

Так, якщо пасажиру відмовлено у перевезенні, то відповідно до вимог     ч. 5 ст. 104 Повітряного кодексу України, компанія-авіаперевізник сплачує:

• 250 євро - для рейсів дальністю до 1500 км;
• 400 євро - для рейсів дальністю від 1500 км до 3500 км;
• 600 євро - для рейсів дальністю понад 3500 км.

Однак авіаперевізник має право зменшити розмір компенсації вдвічі, якщо пасажиру запропонували альтернативні рейси до потрібного місця призначення за умови, що час їх прибуття не перевищує запланованого часу, а саме:

• на 2 години - для рейсів дальністю до 1500 км;
• на 3 години - для рейсів дальністю від 1500 до 3500 км;
• на 4 години - для рейсів дальністю понад 3500 км.

Крім цього, виплата грошової компенсації не звільняє перевізника від обов'язку запропонувати пасажиру на вибір послуги та відшкодування витрат, передбачених ч. 2 ст.104 та ч. 5 ст. 105 Повітряного кодексу України.

У випадку скасування рейсу авіаперевізником та продовження пасажиром подорожі іншим рейсом або за іншим маршрутом, ч. 5 ст. 105 Повітряного кодексу України, авіаперевізник повинен забезпечити пасажира:

1)      харчування та прохолодні напої відповідно до часу очікування;

2)      місця в готелі у випадку очікування впродовж однієї або більше ночей;

3)      наземний трансфер за маршрутом аеропорт - готель - аеропорт;

4)      2 телефонні дзвінки, факс-повідомлення або повідомлення електронною поштою, якщо відповідні технічні умови є в аеропорту.

У разі пониження авіаперевізником класу перельоту, то авіаперевізник  на протязі 7 днів повинен сплатити пасажиру компенсацію:

• 30 % тарифу - для рейсів дальністю до 1500 км;
• 50 % тарифу - для рейсів дальністю від 1500 до 3500 км;
• 75 % тарифу - для решти рейсів.

У разі ж скасування авіаперевізником рейсу, у відповідності до вимог   ч.2, ч. 5 та ч. 6 ст. 104  Повітряного кодексу України пасажир має право отримати компенсацію фактичної вартості квитка чи зміну маршруту на вибір або фіксовану компенсацію.

Однак, на фіксовану компенсацію має право лише пасажир, якого не поінформовано авіаперевізником про скасування рейсу у наступних випадках:

• щонайменше за 2 тижні до запланованого часу відправлення;
• у період 7-14 днів до запланованого часу відправлення та запропоновано зміну маршруту, що дасть змогу дістатись місця призначення не пізніше ніж через 4 години після запланованого часу прибуття;
• менше ніж за 7 днів та запропоновано зміну маршруту, що дасть змогу прибути у кінцевий пункт призначення не пізніше ніж через 2 години після запланованого часу прибуття.

При цьому доведення факту інформування пасажира покладається на авіаперевізника, його агента з продажу, туристичного оператора та інших уповноважених організацій за місцем укладання договору повітряного перевезення.

ДТП: як відшкодувати збитки?

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачає відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП. Однак бувають випадки, коли страхові суми недостатні для відновлення транспортного засобу.

Це пов’язано з тим, що  страхове відшкодування на проведення відновлювального ремонту проводиться з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу або ж коли розмір завданої шкоди перевищує встановлений ліміт відповідальності або розмір страхове відшкодування

Так, відповідно до ст. 1194 ЦК України потерпіла особа, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої їй шкоди, має право вимагати від заподіювача шкоди сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Таким чином потерпілий має право обрати спосіб здійснення свого права на відшкодування наступним чином:

• звернутись з вимогами виключно до особи, яка завдала шкоду;
• звернутись до страхової компанії, у якої особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність;
• зверненутись до страхової компаніїа та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності обставин коли грошових коштів недостатньо для відшкодування шкоди в повному обсязі.

Як підтвердити недостатність страхової виплати?

У разі, коли коли за результатом проведеного ремонту встановлено, що страхової виплати недостатньо необхідно провести ряд таких дій:

• необхідно отримати від страхової компанії висновок експерта. Даний висновок необхідний для того, щоб суд міг належним чином встановити, які саме пошкодження завдано транспортному засобу та те, що витрати, які понесла потерпіла особа дійсно стосуються завданої шкоди під час ДТП.
• у разі проведення ремонтних робіт в обов’язковому порядку потрібно зберігати всі чеки та акти виконаних робіт, які підтверджують фактично понесені витрати на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу.

Відповідно до вимог статтей 22 та 1194 Цивільного кодексу України, зазначені докази  повною мірою підтверджують розмір витрат, які зазнала    потерпіла особа для відновлення свого порушення права та підтверджує факт того, що страхового відшкодування не достатньо.

Як діяти, якщо цивільно-правова відповідальність особи, яка заподіяла майнову шкоду в наслідок ДТП не застрахована?

У разі, якщо якщо цивільно-правова відповідальність особи, яка заподіяла майнову шкоду в наслідок ДТП не застрахована необхідно звернутись для отримання грошових коштів до «Моторного (транспортного) страхового бюро України».

Відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дана організація, відшкодовує шкоду потерпілому, у разі заподіяння шкоди особою, яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Процедура відшкодування шкоди Моторним (транспортним) страховим бюро України зазначена у Законі України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та не відрізняється від відшкодування шкоди звичайною страховою компанією.

ДО УВАГИ СПАДКОЄМЦІВ!

На сьогоднішній день є не  поодинокі випадки того, що боржник помирає, а в нього залишаються невиконані зобов’язання перед кредитором. У такому разі виникає питання: «Яким чином задовольнити вимоги кредитора?»

Так як після смерті особи відкривається її спадщина, то до складу спадщини входять усі права та всі обов’язки, що належали спадкодавцеві (померлому) на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Тобто, відповідно до чинного законодавства України  від спадкодавця до спадкоємців переходять як права, так і обов’язки спадкодавця (померлого).

Після смерті фізичної особи, яка є боржником у правовідносинах, які допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов’язки померлої особи переходять до іншої особи – її спадкоємця.

Після цього відбувається заміна боржника у зобов’язанні. Діючим законодавством України визначено, що спадкоємці, зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного ними  у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частині у спадщині.

Таким чином, спадкоємці можуть виконати зобов’язання спадкодавця (померлої особи)  перед кредитором, але тільки у випадку, якщо у спадкодавця було наявне будь-яке майно, отримане ними у спадщину.

Пред’явлення вимоги кредитором спадкодавця:

Кредитор спадкодавця має протягом 6 місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

У разі, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у вищезазначені строки, позбавляється права вимоги.

Заміна сторони у виконавчому провадженні:

У разі, якщо є рішення суду про стягнення боргу з фізичної особи та відкрито виконавче провадження за зазначеним рішенням суду, тоді смерть боржника є підставою для зупинення зазначеного виконавчого провадження до моменту визначення правонаступників боржника.

В наслідок цього, стягувану у виконавчому провадженні необхідно звернутись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження  та суд замінює таку сторону її правонаступником. Суд розглядає питання про зміну сторони виконавчого провадження у 10-ти строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та зацікавлених осіб осіб.

Вищезазначене стосується також випадків необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

У разі, якщо відсутні спадкоємці:

Однак бувають випадки, коли ніхто зі спадкоємців не приймає спадщину або ж відмовляється від її прийняття, або взагалі у спадкоємця – боржника боржника відсутні родичі (спадкоємці) за законом чи заповітом.

В такому разі орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, то за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою також може бути подана кредитором спадкодавця.

У цьому випадку суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно – за його місцезнаходженням.

Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені у встановленому законом порядку.

Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.

З метою виконання зобов’язання кредитор повинен звернутися до спадкоємців (правонаступників) з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця за рахунок майна боржника та в межах його вартості. В разі відсутності спадкоємців, кредитор має право пред’явити вимоги до територіальної громади, якій перейшло у власність майно боржника

ДО УВАГИ БАТЬКІВ! АЛІМЕНТИ 2018.

На сьогоднішній день, актуальним питанням є питання стягнення та сплати аліментів на дітей.

Розмір нарахувань аліментів залежить від кількох факторів, які зазначені в Сімейному кодексі України, а саме:

• стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
• стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
• наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
• наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
• доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
• інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог Сімейного кодексу України передбачено два види нарахування аліментів:

• визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) батька/матері дитини (ст.183 СКУ) – частка (відсоток) доходу відповідача береться сумарний, але він може змінюватись в залежності від загальної щомісячної суми доходу;
• визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (ст.184 СКУ) - розмір твердої грошової суми є конкретним та не залежить від зміни доходу відповідача.

Розрахування часток аліментів:

• на 1 дитину – 25% від доходу відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку;
• на двох дітей – 30%, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку;
• на трьох та більше – 50% доходу платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину.

Станом на 1 січня 2018 року прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років становить 1492 гривні, для дітей віком від 6 до 18 років становить 1860 грн.

Після досягнення дитиною позивача повноліття (18 років), відповідач також може сплачувати аліменти у наступних випадках:

1. якщо дитина навчається у вищому навчальному закладі(училище, технікум, коледж, інститут, університет, академія) на очній (денній)  формі (дитина віком від 18 до 23 років включно);
2. якщо дитина має обмежені можливості для працевлаштування, які пов’язані з фізичним або психічним здоров’ям (якщо дитина являється інвалідом дитинства).

Виплата боржником призначених аліментів може здійснюватись будь-яким способом:

• на банківський рахунок,
• поштовим переказом.

А, з досягненням дитиною 14 річного віку, вона може самостійно розпоряджатися аліментами та самостійно отримувати суми аліментів на пошті чи у банку.

Крім цього, відповідно до вимог Сімейного кодексу України можливе вирішення питання про стягнення аліментів без участі суду.

З цією метою необхідно оформити письмову згоду сторін з точним описом домовленостей між батьками. Зазначений договір договір складається в двох екземплярах та завіряється нотаріусом.