06 лютого відбулась колегія Департаменту соціального захисту населення КОДА,  яку відкрив голова ОДА Олександр Терещук. В ході засідання було відмічено найкращих керівників та рядових працівників управлінь соціального захисту населення та територіальних центрів соціального обслуговування. Отримала  подяку міністерства соціальної політики України  завідуюча стаціонарного відділення с.Малополовецьке Фастівського районного територіал нього центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Валентина Журавель.

«Ми дуже ретельно попрацювали з січня. Саме зараз, 6 лютого ми з вами запускаємо  довгоочікувану систему монетизації субсидій, тобто грошових виплат малозабезпеченим верствам населення.  В середньому розмір виплати складає 1500 грн. І після того, як отримувач субсидії розрахується за спожиті послуги, готівкові кошти залишаються у його розпорядженні», - сказав Президент Петро Порошенко під час наради з питань запровадження монетизації субсидій для населення, яка відбулася в Міністерстві соціальної політики України.

«Хочу всіх  привітати, бо вже з 4 березня отримувачі субсидій отримають грошові кошти. І це значний крок у боротьбі з бідністю», - сказав Президент та уточнив, що це стосується в першу чергу малозабезпечених верств населення, серед яких більша частина – пенсіонери.

Глава держави також наголосив на необхідності підвищення ефективності самого механізму субсидій. «Чи ефективно працює механізм субсидій? З одного боку ефективно, бо всі, хто має отримувати субсидії – вони мають за полегшеною процедурою, без зайвої бюрократичної тяганини доступ до субсидій. Але з іншого боку – чи зацікавлені на сьогоднішній день споживачі комунальних послуг, споживачі газу і споживачі субсидій в тому, щоб скорочувати енергоспоживання? Ні. Бо скільки б ти не спожив на твоєму матеріальному становищі це ніяк не відзначається. Саме тому є дуже тривожна статистика, коли споживачі субсидій споживають у півтора-два рази більше газу ніж ті, хто розраховується за них живими грошима», - сказав Петро Порошенко.

Президент підкреслив, що пенсіонери найбільше постраждали внаслідок економічної кризи, яка була спричинена російською агресією і гібридною війною Росії проти України.

Глава держави також зауважив, що «монетизація субсидій спрямована на подолання бідності, боротьбу з бідністю, коли гроші, які зекономлені, залишаються в розпорядженні малозабезпечених і підвищують їх рівень соціального захисту».

Водночас Президент наголосив, що це не є повний перелік соціальних ініціатив в боротьбі з бідністю. Зокрема, за словами Петра Порошенка, розглядається ситуація з багатодітними сім’ями.

Глава держави повідомив, що фінансове забезпечення субсидій включає в себе і механізм надходження коштів від розмитнення так званих «євроблях» за умови, що вони перевищують 1 млрд від запланованого в Державному бюджеті.

«Зараз це показник значно перевищений і дає можливість Президенту і Уряду зробити відповідні кроки. Тому я вітаю, що сьогодні повністю відпрацьовані завдання, які були поставлені. Я дякую Прем’єр-міністру за рішучі кроки, які були здійснені в цьому напрямку. Дуже важливо, що ми відпрацювали з «Ощадбанком» і з «Укрпоштою» щоб з самої першої хвилини механізм логісти працював як годинник», - зазначив Петро Порошенко.

«Моя мета і це не для березня, це назавжди, щоб субсидії були готівкою, щоб люди зекономлені гроші мали можливість спрямувати на власні потреби, щоб мотивація була знизити енергоспоживання», - наголосив Петро Порошенко.

Президент подякував Прем’єр-міністру Володимиру Гройсману, Віце-прем’єр-міністру України Генадію Зубку, Міністру фінансів Оксані Маркаровій, Віце-прем’єр-міністру України Володимиру Кістіону, за зусилля Уряду у вирішенні цього питання.

Верховна Рада України ухвалила 334 голосами президентський законопроект щодо закріплення у Конституції України курсу на членство України в Європейському Союзі та Північноатлантичному Альянсі.

Сьогоднішній день Президент Петро Порошенко назвав історичним: «Це день, коли у Конституції закріплено як зовнішньополітичні орієнтири рух України до Європейського Союзу та до Північноатлантичного Альянсу».

Глава держави привітав рішення парламенту та висловив впевненість в тому, що українська влада і надалі продовжить спільні зусилля по реформуванню України.

«Впевнений в тому, що завдання членства в Європейському Союзі і НАТО є абсолютно реальними. Так само, як ми продемонстрували досягнення інших цілей, в які мало хто вірив, так само нашими спільними зусиллями Україна забезпечить членство в НАТО, членство в ЄС. Ми йдемо своїм шляхом і цей шлях до членства України в ЄС і НАТО», - наголосив Президент.

Глава держави підкреслив, що «двері НАТО відкриті для будь-якої країни, яка здатна реформувати країну і забезпечити виконання цілей Вашингтонського договору».

«Це саме про Україну. П’ять останніх років ми саме тим і займаємось. Ми реформуємо сектор оборони і безпеки. Ми реформуємо армію», - сказав Петро Порошенко.  

Глава держави відзначив роль Верховної Ради в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції. «Коли було важко, Верховна Рада України відкидала політичні протистояння і об’єднувалась. І саме єдність сьогодні потрібна Україні, саме єдність потрібна під час нашого історичного голосування», - сказав він.

Президент зазначив, що «в Кремлі дуже уважно спостерігають події з Верховної Ради».

«Не дочекаєтесь! Не буде сьогодні у вас радості. І Верховна Рада сьогодні продемонструє ту єдність, яка демонструється останні чотири роки», - наголосив Петро Порошенко. 

Президент Петро Порошенко подав до Центральної виборчої комісії документи для реєстрації кандидатом на виборах Президента України.

«Зараз у 2019 році ще більше відповідальності, відповідальності за долю країни. Сьогодні ми вже розуміємо, що за ці 5 років Україна пройшла шалені випробування», - зауважив Петро Порошенко після подачі документів.

Глава держави наголосив: «Дуже важливо, щоб ті жертви і зусилля, які докладав український народ, їх не змарнували. Щоб ми не зупинилися на півдорозі, і продовжили наші рішучі дії у напрямку реформування країни щодо відповідності критеріям, які необхідні для членства в ЄС і НАТО. Це принципова, наша ключова позиція».

«Ми довели, що ці плани є абсолютно реальними, коли ми здійснювали те, у що багато хто не вірив у 2014 році. Переконаний, що маємо об'єднатися задля досягнення цих цілей», - додав він.

Кожанська селищна рада. смт. Кожанка, с. Степове, с. Софіївка

Площа:  1 106,8 га (смт. Кожанка - 1012,9 га, с.Степове – 39,5 га, с.Ярошівка – 54,4 га).

Місце знаходження селищної ради :

 смт Кожанка, вул. Заводська 6А, Фастівський район Київська область.

Населення: 3 012 чол. Зареєстрованих 

Поштова адреса: поштовий індекс – 08550, вул. Заводська 6А, смт Кожанка, Фастівський район, Київська область.

Номер телефону -  43783

Адреса електронної пошти – Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Голова  виконавчого комітету :

в. о. голови Кожанської селищної ради Поспішна Наталія Олексіївна 

телефон – 0969738422

адреса електронної пошти – Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Розпорядок роботи Кожанської селищної ради:

Понеділок – четвер  з 8 год.  до 17 год.

П'ятниця  з 8 год. до 16 год.

Обідня перерва з 12год. до 12год. 45 хв

Час прийому:

Голови селищної ради – вівторок з 8 год. до 12 год.

Секретаря селищної ради – вівторок , п'ятниця з 8год. до 12 год.

Інфраструктура

Кожанка– селище Фастівського р-ну, центр селищної ради; розташоване за 25 км від районного центру; у межах селища залізнична станція Кожанка.

До селищної ради територіально входять смт Кожанка, село Софіївка та Степове.

Площа населених пунктів: смт Кожанка-1012,9 га, с. Степове – 39,5 га ,с. Софіївка – 54,4 га).

• Прапор. Полотнище прапора блакитного кольору. У верхній частині розміщено золотисту піку, а внизу – горизонтальна золотиста стрічка.
• Герб. Поле герба блакитного кольору. У верхній частині – фрагментарне зображення оборонної вежі, завершене срібним хрестом. У центральній частині – 2 козацькі шаблі із щитом руна срібного кольору, який за формою нагадує козацьку шапку (ту, що Максим Залізняк подарував селянам). У нижній частині розміщено наконечник піки – кованого металу золотистого кольору, що свідчить про глибокі ремісничі корені мешканців Кожанського краю.

Географічне розташування

В межах Київської лісової, слабо хвилястої рівнини, яка входить до складу правобережної Придніпровської підвищеної рівнини, на відстані 86 кілометрів від Києва, на південному заході Фастівського району, по обидва боки річки Кам’янки розкинулось смт. Кожанка. Селище межує на заході з Попільнянським район Житомирської області. Клімат – помірно континентальний з відносно м’якою зимою і теплим літом. Переважаю вітри західного та північно-західного напрямку.

Чарує всіх красою річка Кам’янка. Свою назву річка одержала за кам’янисте дно поблизу села Кам’янка. Адже вона протікає по відрогах Українського кристалічного щита, де на поверхню виходять тверді кристалічні породи, які утворювали на річці пороги. Річка Кам’янка, на якій розміщена Кожанка, бере початок поблизу села Бровки Андрушівського району Житомирської області. Є лівою притокою Росі, що впадає в Дніпро. Біля витоку місцеві жителі називають її Бровкою за назвою однойменного населеного пункту. І по цей час річка Кам’янка милує всіх жителів своєю красою і привабливістю.

 Також на території селища знаходиться джерело «Холодок» розміщене на південному заході Кожанки, неподалік Чорного шляху.

Селище Кожанка  було засноване в ХIV ст. на березі р. Кам'янки  Навкруги поселення на багато кілометрів простягалися ліси, в яких водилося багато  диких тварин. А ще були соковиті пасовища. Тому головними заняттями місцевих жителів були мисливство, скотарство, а також ремесло – кушнірство (вичинка шкіри).  Людей, які займалися вичинкою шкіри звали кожум’яками. Звідси і назва селища Кожанка. Воно простяглось на південному заході Фастівського району Київської області на березі річки Кам’янки – лівої притоки Росі, на Придніпровській височині, у лісостеповій природній зоні. Селище знаходиться на відстані 86 км від Києва. Через усе село із заходу на схід протікає річка Кам’янка. Свою назву вона отримала від свого каменистого дна біля села Кам’янка  Попільнянського району  Житомирської області. Адже річка протікає по відрогах Українського кристалічного щита.

На заході і півночі села простяглася діброва, на півдні горбиста рівнина. Горби – результат роботи льодовика під час дніпровського зледеніння. Там же знаходиться Кожанська балка – природний заказник обласного значення, де охороняється степова рослинність. Саме в цій частині села знаходиться найвища точка місцевості 227м – могила Козацька (Лядвіга). Біля Кожанської балки фонтанує наше знамените джерело Холодок (найкраща вода в окрузі). На Заріччі дуже багато ярів, балок.

 Клімат  у селищі помірно-контенинтальний, середня температура січня -5⁰С -6⁰С, а липня + 21⁰ +22⁰; середня річна кількість опадів 500-550 мм.

Перші спогади про Кожанку як передмістя Триліс знаходимо у праці Л.Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (1864 р.) та В.Б. Антоновича «Археологічна карта Київської губернії».

Київський князь Володимир Ольгердович грамотою, виданою у 1390 р., стверджував право володіння Трилісами з Кожанкою за князем Юрієм Половцем – Рожиновським зі Сквири.

У 1593 р. польський король Сигізмунд ІІІ передав містечко Триліси разом з Кожанкою та навколишніми селами у володіння В. Червинському, а в 1626 р. той же Сигізмунд дарував Триліси з Кожанкою ротмістрові польського війська А. Строчі за участь у придушенні повстання селян у 1625 р.

З історичних документів за 1629 р. відомо, що в Кожанці було 43 хати, належало село старості Карбановському. У цих джерелах згадується про с. Зубарі на правому березі, що належало адвокату Валеріану Зубову, звідки, можливо, походження назви. Інша версія назви – від великої кількості зубрів, які водилися у той час на цій місцевості з кущами та дубовими гаями.

У 1664 р. Кожанка як подарунок від польського короля перейшла шляхтичу Заславському із 56 дворами.

У 1688 р. у Кожанці вже 106 дворів, з них: 16 – чумацьких, 12 – козацьких, населення переважно православне.

На початку XVII ст. селяни збудували церкву, яка як пам’ятка архітектури прикрашає селище сьогодні.

Під час гайдамацького визвольного руху тут діяли загони ватажка Швачки. У цей період згоріла церква. Серед селян Кожанки гайдамаки знаходили підтримку, допомогу і поповнення своїх лав.

За переказами, у 1768 р. Максим Залізняк Чорним шляхом проходив через Кожанку, і коли селян звернулися до нього, то він насипав шапку срібла-золота на відбудову церкви.

Після придушення гайдамацького руху власником Кожанки і Зубарів у 1775 р. став граф Владислав Браницький,  який почав будувати завод  спочатку – винокурений у Трилісах, а пізніше, у 1859 р. – цукрозавод у Кожанці, будівництво якого коштувало 345666 крб.. Спочатку цукрозавод виробляв сироп, який купці вивозили за кордон.

У 1866 р. цукрозавод виготовляв уже 25560 берківців цукру, платив у державу 3067 крб. акцизу. З 2032 десятин землі в Кожанці і Зубарях Браницькі 593 десятини віддавали в оренду селянам.

Олександра Браницька, мати Владислава, дбала про освіту, заповідала кошти на будівництво шкіл. У 1887 р. в Кожанці збудовано однокласне міністерське училище для селянських дітей, директором якого 30 років був поміщик Словачевський.

У 1895 р. від станції Кожанка до цукрозаводу було збудовано 2 км. залізничної колії.

У 1864 р. Кожанка була волостю Васильківського повіту Київської губернії, до якої входили 6 сіл ( Кожанка, Зубарі, Триліси, Королівка, Пилипівка, Кошляки) та хутір Єлізабетка.

У Кожанці було 167 дворів, проживали: православні – 1068 осіб, католики – 63 особи, євреїв – 17 осіб.

З приїздом на Кожанський цукрозавод спеціалістів із Франції та Німеччини у Кожанці з’явилися протестанти: баптисти та мальованці. З 1885 р. у Зубарях діє баптистська община.

З 1900 р. Кожанка перейшла до рук вдови М.Є. Браницької. У цей час на території села розміщені цукрозавод з економією на Софіївці, директором якого з 1901 р. був поміщик Скварчевський, пошта, залізнична станція, лікарня, школа, водяний млин, вітряк, пересильна тюрма, шинок, скарбова крамниця, 5 приватних лавок, кузня, декілька десятків кустарних майстерень.

У 1918 р. у Кожанці створено волосний ревком. Кожанчани були активними учасниками війни, часто по різні боки барикад.

Радянською владою проведена нова адміністративно-територіальна реформа. У 1923 р. Кожанська волость стала районним центром, Кожанського району налічував 18 сіл, входив до Білоцерківської округи, проіснував 6 років.

У роки НЕПу в Кожанці працювали цукрозавод (директор Петро Дементійович Королевич), радгоспи «Софіївка» і «Новоселиця», лісозавод «Тартак», водяний млин, 2 олійниці, 7 кузень, 7 крамниць, кредитове товариство; каретну Браницьких переобладнано в кінотеатр.

У 1923 р. школа стала трудовою семирічною, при заводі діяв фабзавуч. Активно розвивалася культура: діяли бібліотека, 2 оркестри духовних та народних інструментів.

У 1924 р. голова райвиконкому А. Рябоконь організував футбольну команду. Популярними були ковзанярство, лижі, гра в кеглі, городки, піднімання тягарів.

У 1926 р. в селі з’явився перший трактор «Запорожець». У 1928 р. утворено ТСОЗ.

З вересня 1929 р. Кожанка і Зубарі відійшли до Фастівського району Київської області. У часи колективізації одних розкуркулювали і висилали до Сибіру та Хабаровська, інші вступали до колгоспу.

У 1929 р. на землях Кожанки створили колгосп ім. Леніна, який очолив демобілізований червоноармієць Іван Профатило. У Зубарях у 1930 р. створили колгосп ім. Кірова, очолив його Михайло Іванович Яхнівський (головував у 1930-1941 рр. та 1943-1953 рр.). Найдовше головою господарства працював у Кожанці Іщенко Оникій Васильович (1931-1941 рр. та 1944-1958 рр.).

У 1921-1937 рр. розмістився на базі маєтків графині Браницької радгосп, до якого входили 4 відділки: «Софіївка», «Новоселиця», «Малополовецьке» та «Єлизабетка». У 1936-1937 рр. відділки «Єлизабетка» та «Малополовецьке» відійшли до колгоспів своїх сіл.

У 1932 році село було занесено на «Чорну дошку». В роки голодомору 1932-1933р.р. на території селища померло близько 900 душ, встановлено імена 323 осіб.

У 1934 р. Кожанська семирічна школа була перетворена в одну з перших у районі десятирічок. Очолив її М.П. Клименко, батько відомої поетеси Лесі Клименко.                                             

З 11 листопада 1941 р. по 26 грудня 1943 р. Кожанка перебувала у фашистській окупації.

У 1941 р. 594 жителі Кожанка та Зубарів пішли на фронт, не повернулися 278 осіб.

Під час війни на цукрозаводі діяла підпільна організація на чолі з П.Я. Кривеном та С.Г. Павліченком.

На базі лікарні три тижні в тилу ворога завдяки медсестрі О.Є. Карпенка діяв підпільний госпіталь.

26 грудня 1943 р. Кожанку було звільнено. За героїзм на фронті Великої Вітчизняної війни 250 жителів Кожанки удостоєні високих урядових нагород

Детальний план територій земельних ділянок орієнтовною площею 1,700 га, в межах Кожанської селищної ради Фастівського району Київської області, за адресою: смт Кожанка, вул. Андрія Сабадаша, 7-а, 7-б (колишня Територія Цукрозаводу) для реконструкції виробничого корпусу під комплекс по переробці каменю.Містобудівна документація.

До Малополовецької сільської ради входить 2 села: с.Малополовецьке та с.Тарасівка. Площа земель всього – 4950,8 га (с.Малополовецьке – 818,2 га, с.Тарасівка – 46,9 га).

1. За свідченням Л. Похілевича («Історія населених пунктів Київської губернії»), назва села пов'язана зі стародавніми половцями. Зокрема, Л. Поліхевич наголошує, що Тугорхан – князь половецький, з дочкою якого в 1094 році одружився Київський князь Святополк. Тугорхан тоді володів містом Сквирою і містом Триліси (нині с.Триліси ), а Малополовецьке від Триліс за 8 км. Можна вважати, що і с.Малополовецьке входило у володіння сквирського князя Тугорхана.

За іншою версією, в басейні річки Субот осіло і почало займатися землеробством плем’я Малих половців, а в басейні нижньої течії – плем'я Великих половців.

Між ними часто виникали непорозуміння за пасовиська, ліс і землі. Після чергового конфлікту племена вирішили укласти між собою вічний мир. З приводу цього вони влаштували на березі річки бенкет. Ця подія відбувалась у суботу, і через це річку, на березі якої відбувся бенкет, назвали Субот. На місці бенкету було закопано межовий кіл, і це місце назвали Коломищена – місце кола. Збереглася ця назва і до сьогоднішніх днів.

У селі й до цього часу залишились назви родів, що займали певні ділянки території, існують і назви цих ділянок або кутів: Дакалівка, Мареничівка, Королівка, Солохівка, Демидівка, Гарячівка. В процесі завоювання українських земель польсько-литовськими феодалами проходило переселення польських селян на українські землі. Кілька польських родин поселилося в с.Малополовецьке. Поселення польських селян називалось Лямівка. Село розширювалось, з'являлись нові кутки: Новоселиця, Заріччя, Новостроєння.

Найбільшого руйнування село зазнало під час нападу кримських татар у 1519 році.

За часів царювання Катерини ІІ село було подароване у власне користування польському магнату графу Браницькому.

За даними Л. Похілевича, у 1863 році в с.Малополовецьке нараховувалось 2568 жителів, а за установчою грамотою графа Владислава Браницького від 29.09.1862 року, кріпосних селян нараховувалось 1151.

До початку 20 століття промислових підприємств у селі не було, крім двох водяних млинів, олійної та 12 вітряків, що належали графу Браницькому.

У 1913 році Гершко Гольдрах побудував «чухральню» для обробки овечої шерсті. В цьому ж році побудовано 2 млини з моторами внутрішнього згорання, 2 крамниці, 2 корчми.

У 1910 році в селі відкрита крамниця споживчої кооперації.

Станом на 01.01.1911 року в селі нараховувалось 986 селянських господарств, серед них – 36 куркульських.

Приміщення школи і будинок для вчителів були побудовані протягом 1907 року.

Інфраструктура сільської ради: ЗОШ І-ІІІ ступенів, Будинок культури, мед амбулаторія, відділення зв'язку, мережа торговельних закладів, стаціонарне відділення геріатричного профілю, сільськогосподарські підприємства, 19 суб'єктів підприємницької діяльності.

2. с.Тарасівка розташоване за 4 км від с.Малополовецьке. Село засноване в ІІ половині 30 років 20 століття. Після заснування був заснований колгосп імені Острякова, який в 60 роках влився в колгосп с.Малополовецьке «Нове життя», в 70 роках створена птице фабрика на базі колгоспу імені Острякова. Разом з тим в селі функціонували початкова школа (4 класи), сільський клуб, магазин.

Протягом останніх 25 років інфраструктура втрачена, на сьогоднішній день в селі не має жодних підприємств, та об'єктів соціально-побутового призначення. В 2010 році село повністю газифіковано.

Відділ прийому громадян  тел. 5-40-41,

прийом громадян щоденно з 08.00 – 17.00 без перерви

Начальник відділу Любченко Ольга Миколаївна

Відділ здійснює прийом громадян з питань надання усіх видів соціальної допомоги

Проводить прийом громадян за віддаленим робочим місцем та у складі виїзного „ мобільного соціального офісу” за окремим графіком.